Брати Ходневичі

Двадцять п’ять нагород Братів Ходневичів.      Четверо синів росло в сім'ї колгоспника Дмитра Івановича Ходневича. У Ганнівці добре знали цю велику дружну родину. Бачила, як напучував синів батько - щоб не боялись праці, щоб росли мужчинами, яким може багато мого випасти на долю. Як от йому, старому солдату. Довелось гнити в окопах у 1914 році. Одержав тяжке поранення, та не списали. Відрядили служити в Петроград.       Там зустрів Жовтневу революцію. У складі частин військових моряків Балтійського флоту під командуванням П.Є. Дибенка зі зброєю в руках відстоював молоду Країну Рад. У 1920 році воював з білополяками. І тільки трете поранення змусило повернутись додому...      Багато бачив, багато пережив. Про це й роз повідав синам - Дмитру, Олександру, Петру, Станіславу. Вони росли на його споминах, плекались на батьковій бойовій біографії. І не раз загоралось хлопчаче серце заздрістю: ото були часи. Вони теж проявили себе хоробрими.      Вони й не відали, що незабаром випадуть і на їхню долю випробування. І приготувала їх війна, зненацька розв'язана гітлерівцями у 1941 році. Одразу три старші брати робітничі спецівки змінили на солдатське обмундирування. І розійшлись їхні шляхи - дороги по фронтах. Найстарший, Дмитро, комуніст, у складі першого гвардійського винищувального протитанкового артилерійського полку захищав Москву. Безстрашний, мужній, він відзначився при звільненні м. Яхроми – знищив із гармати два танки, самохідну установку і бронетранспортер. За це його представили до ордена Червоного Прапора. Це була четверта нагорода солдата. Але не судилося приколоти її на груди: в цьому бою Дмитро був смертельно поранений.      Фронтова доля другого брата – Олександра - пролягла по південному напрямку. Захищав і звільняв Кавказ, Кубань, Крим. Вісім нагород - переконливе свідчення його солдатської доблесті. А після війни працював самовіддано - за себе, братів, за те щоб не повторилось ніколи пережите. Петро, третій з братії, відзначився в боях при звільненні Білорусії, Польщі, Чехословакії у складі третьої гвардійської танкової армії. Учасник Берлінської операції, звільняв Прагу. Там і був поранений, але залишався на полі бою до останнього пострілу. Демобілізувався з армії у 1946 році - у блиску дев'яти бойових нагород, з великою спрагою до мирного життя.      Таким завзятим, добросовісним знають його товариші по роботі. А як вийшов на пенсію, багато часу віддає Петро Дмитрович військово-патріотичній роботі серед молоді. Буває у школах розповідає про героїчні звитяги радянських воїнів, про братів своїх. І найбільше - про молодшого Станіслава.      П’ятнадцять років мав Станіслав як почалась війна. Провів братів на фронт і заздрив їм юнацькою палкою заздрістю. Не міг вибачити собі юних років. Не міг сидіти, коли навкруги окупанти сіяли смерть і горе. Вирішив створити підпільну комсомольську групу. До неї увійшли Г.М. Арисмятов, В.Ф. Яценко, П.П. Шидловський, Н.А. Сериков, Л.С. Бєлоглазов, і С.І. Буйда (три останні пізніше загинули на фронті), Р.М. Макєєва.      Вони робили все, до чого доходили самотужки: від руки писали і розклеювали листівки, в яких закликали населення не коритись фашистським порядкам; допомагали військовополоненим продуктами і одягом. Завдяки хорошій конспірації група збереглась до приходу Червоної Армії у вересні 1943 року.      У неповних сімнадцять років Станіслав пішов добровольцем на фронт у складі 503 артилерійського полку 297 стрілецької дивізії. Завдяки великій пошуковій роботі червоних слідопитів ВШ № 1 добропільці знають про подвиг С. Ходневича у боях за столицю Угорщини Будапешт. Він закрив собою ворожий кулемет і дав можливість бійцям піднятись в атаку на штурм одного з будинків.      Поховали героя з воїнськими почестями. Комсорг батареї, командир відділення єфрейтор Станіслав Дмитрович Ходневич був нагороджений орденами Вітчизняної війни, Червоної Зірки, медалями «За відвагу». «За бойові заслуги», мав чотири подяки від Верховного Головнокомандуючого.      Ратний подвиг сім’ї Ходневичів вимірюється не лише бойовими нагородами. Він вимірюється вдячністю людською - росіян, українців, білорусів, поляків, чехів, угорців - за звільнення від фашистського поневолення, за те, що принесли ««народам волю і можливість жити, працювати у мирі, дружбі. Автор - А. Мацук.  Материал подготовил - Сергей Багно.