Історія села Юр’ївка. Третя частина

Продовжуємо знайомити наших читачів з дослідженням Віктора Батицького щодо історії села Юр’ївка.

Пани Шидловські вважалися доволі безсовісними експлуататорами. З поміж трьох форм експлуатації селян – оброку, панщини та змішаної вони обрали панщину. Селянин мав відпрацювати на пана 5-6 днів на тиждень, часто робив на поміщика у вихідні чи святкові дні, а то й вночі. Громада мала орної землі 187 десятин, з яких третину селяни відводили під сіножаті, оскільки на луках косили траву на сіно панській худобі. За користування землею громада сплачувала 83 карбованці щорічно.

Безкоштовно селяни користувалися каменем-пісковиком, який використовували для будівництва та господарських будівель, червоною глиною, також дозволялося ловити рибу для власних потреб. З середини ХІХ ст. юр’ївці стали виробляти з каменю жорна, корита, молотильні катки тощо на продаж. Стовб для огорожі коштував до двох рублів, корито для худоби – 2-4 руб. У кар’єрі селяни працювали восени та навесні.

Скасування кріпосного права у 1861 році не принесло полегшення більшості селян, оскільки землю вони отримували не безкоштовно, її треба було викупити у панів. Громада купила 650,5 десятин, та не всі селяни мали гроші, аби сплачувати по банківській суді, тому відмовлялися від громадської землі і знову йшли працювати на пана. А земельні ділянки від 20 і більше десятин дісталися заможним юр’ївцям.

Після смерті В.І. Шидловського маєток успадкувала його донька Надія, яка приходилася двоюрідною сестрою Софії Толстої, дружини Льва Толстого. Надія вийшла заміж за Миколу Літвинова, коли він перебував у званні генерал-майора, його вбили у 1906 році в Омську народники. Враховуючи, що під час її володіння земля маєтку зменшилася майже на тисячу десятин, господинею вона була не надто дбайливою.

Частину земель у Н.І. Літвинової по 90 руб. за десятину викупили Томас та Іоганн Вінси та Йохан Дік. Вони походили з менонітів, одного з відгалуджень протестантизму. В Україну вони почали переселятися приблизно у 1828 році, а на Добропільщині з’явилися у 70-х роках минулого століття. Меноніти відзначалися працелюбністю, доброзичливістю, здоровим побутом, тому нема нічого дивного, що рівень їх життя був вищим, ніж середній у Російській імперії. Вони скуповували землю у збіднілих дворян, що не всім подобалося – в Катеринославській губернії навіть хотіли заборонити продаж земельних наділів менонітам. Томас Вінс придбав землю біля Юр’ївки у 1870 році в 45-50 верстах від колонії Мемрик.

Головним заняттям менонітів, які поселилися неподалік села Юр’ївка, було вирощування зернових та тваринництво. Саме вони склали основу їхнього матеріального достатку. Спостереження за кліматом регіону, який з багатьох причин відрізнявся від клімату Молочанської колонії (нинішня Запорізька область), звідки прибули поселенці, переконали їх, що вирощування озимих зернових у цих краях - ризиковане. Тому майже вся увага була зосереджена на вирощуванні ярової пшениці сорту ”Улька” і особливо ячменю. Саме ячмінь став “золотою” культурою. Завдяки цій культурі, поселенці були забезпечені і товарним, і фуражним зерном, і соломою, яка використовувалася у різних цілях – від матеріалу для дахів будинків до корму для тварин. У сівозмінах сіяли головним чином жито, льон, просо, картоплю, які по словам селян, очищують землю від бур’янів. З технічних культур висівали льон, коноплі, соняшник, ріпак і тютюн, з кормових – еспарцет і люцерна. У городництві важливе місце займали баштанні культури, які меноніти звикли вирощувати на півдні, і які були їх улюбленим десертом. З кавунів, динь та фруктів вони вміли варити сироп, що допомагало компенсувати відсутність у різні роки цукру.

Що таке лобогрійка? Скільки худоби мав Томас Вінс? Що трапилося з менонітами під час революції?