Сірі сплячі райцентри, роздовбані дороги, похмурі придорожні села, туман над полями. Ми їдемо в білому мікроавтобусі, який вже став зовсім брудним. В машині з мобільного телефона грає музика, щоб не заснути в дорозі. Полтава, Суми, Одеса, Дніпропетровськ, Донецьк, Харків, Павлоград… Я вже звик до постійних переміщень. В руці тримаю карту автошляхів України – коли проїжджаємо якесь село, звіряю з картою. Щоб не заснути. Засну я – засне водій. Всі інші вже давно сплять. Українці. Які вони сьогодні? Вони різні. Хтось на самому дні, хоч це його може цілком влаштовувати. Хтось отримав квиток у малочисельний «середній клас» і тихо сидить у своєму маленькому світі, обмеженому родиною, такими ж друзями та нудною виснажливою роботою. Села, міста, містечка. Хто пережив комунізм – того добиває лібералізм. Скрізь лише одне – зневіра, втома, страх. Українці сплять.
З ким сьогодні не заговориш – всі, абсолютно всі, від останнього сільського алкоголіка до народного депутата говорять одне – все в житті вирішують гроші. Хто вважає по-іншому, той або юнацький максималіст, або безпросвітний дурень, або бреше, - все це звучить як вирок. Або йому ще не називали відповідну суму, - кажуть вони. «Ви нічого ніколи не зробите», «вам не дадуть», «все вже давно вирішено без вас». Це кажуть скрізь і всі, включно з близькими родичами та друзями дитинства. І найгірше, що це говорять ті, за кого ми боремося і за щастя яких готові іти до кінця.
Націоналізм означає, що нація – понад усе. Але хіба нація – це сукупність усіх тих, хто голосує за Януковича і Юлю, ні у що не вірить і поняття не має, навіщо живе? Ні.
Нація – це ті гайдамацькі ікла, які все-таки інколи прорізають сіре тло сьогодення. Нація – це вогонь з Холодного яру, який хоч інколи виблискує в очах. Нація – це стиснутий кулак, який відновлює справедливість. Нація – це продовження боротьби не дивлячись ні на що, це народне повстання проти чужинського гніту в Марганці, це самосуд над чиновником-хабарником, це розкуйовджене ломом «Феррарі» бухого мажора. Нація – це колективна воля до справедливості, свободи і перемоги для нашої тисячолітньої кровної спільноти.
Як радується серце, коли бачиш, що за оболонкою тупого гопника, який сидить на корточках та слухає блатняк з мобільного телефона, все ще ховається дух його предків – вільних і справедливих кривавих лицарів степу! Він відчув себе людиною – можливо вперше в своєму житті. Він відчув, що бути частиною нації – це набагато цікавіше, аніж бути тупим жлобом. І його рука тягнеться вже не до семєчєк, а до горла того, хто тримає весь його народ у цьому жахливому стані. Як радісно стає від того, що нація живе, пульсує і скоро розірве цей безпросвітний сірий морок, що огорнув нашу землю! Найнепроглядніша темінь завжди перед світанком.
Ми – революційні націоналісти. Заснемо ми – мільйони українців ніколи не прокинуться. Ми – вартові нації і ми самі - свідчення того, що нація живе. Наш час вже дуже скоро.
Андрій Іллєнко, 16.02.2010
http://deschenko.livejournal.com/54715.html
