Трагедія в Добропільському степу.

«Слово о полку Игореве» - пам'ятка літератури Київської Русі, яка написана, на думку більшості дослідників, не пізніше 1187 р. Автор невідомий. У «Слові» розповідається про невдалий похід новгород-сіверського князя Ігоря Святославича проти половців 1185 р. Твір лірико-епічного жанру, насичений яскравими поетичними картинами і фольклорними образами; виражає ідею патріотизму, захисту рідної землі.

     «Суть поеми – заклик руських князів до єднання якраз перед навалою власне монгольських полчищ» (К.Маркс).

      О.І.Мусін-Пушкін – граф, російський державний діяч, колекціонер, археограф і історик, член Російської Акадамії з 1789 р., знайшов  список поеми «Слово о полку Игореве» в одному з монастирів і опублікував її в 1800 р. під назвою «Ироическая песнь о походе на половцев удельного князя Новгорода-Северского Игоря Святославича».

      Історичні події невдалого походу князя Ігоря на половців також описані в давньо-руських літописах – Іпатіївському і Лаврентіївському  та в «Истории Российской с самых древних времен» В.Н.Татіщева.

      Іпатіївський літопис – прадавній пам'ятник південноросійського літописання, один з ранніх руських літописних зведень. Отримав свою назву по місцю знаходження його списку в Іпатіївському монастирі (Кострома). Цей літопис по складу розділяється на три основні частини: перша – «Повесть временних лет» з продовженням до 1117 року; друга – Київське зведення кінця 12 століття – (події 1118 – 1199 рр.); третя (до1292г.) – в основному галицько-волинські літописні записи.

    Іпатіївський літопис є дуже цінним джерелом по історії Південно-західної Русі до кінця 13 століття. Чудовою особливістю її є світський характер ряду розповідей. Великі заслуги у вивченні цього літопису належать Н.М.Карамзіну, А.А.Шахматову, Л.В.Черепніну і ін.

    Лаврентієвський літопис – пергаментний рукопис, що містить копію літописного зведення 1305 р., зроблену в 1377 р. групою переписувачів під керівництвом ченця Лаврентія.  Текст починається з «Повести временных лет» і доводиться до 1305 р. У цьому літописі є і період, що описує події 923-1262 рр.

     У 1792 р. літопис придбав А.І.Мусін-Пушкін, пізніше подарував імператорові Олександру І,  який передав його Публічній бібліотеці (нині ім. М.Е.Салтикова-Щедріна) де вона і зберігається.

     Половці (середньовічна тюркська народність) прийшли в донецький степ з північно-західного Казахстану в другій половині 11-го століття. З 1055 року вони постійно (111 разів!) нападали на київську Русь.

     Київський князь Володимир Мономах розгромив половців в донецькому степу і припинив їх набіги. Але після розпаду Київської Русі, скориставшись сваркою між князями, половці знову відновили свої спустошливі набіги на російські землі. Особливо часто половці нападали на Русь під керівництвом хана Кончака.

     Головні учасники битви на Каялі – князь Ігор і хан Кончак.

     Ігор Святославич народився в 1151 р. Цього року його батько в союзіз сином половецького хана Боняка намагався опанувати Київом. Запрошення половців як своїх союзників для війни з російськими князями було давньою родинною традицією чернігово-сіверських Ольговичей, прямих нащадків діда Ігоря – Олега Гориславича, що оженив свого сина на дочці половецького хана Аєпи (пригадаємо, до речі, і одруження сина Ігоря на Кончаківні).

     Кончак був внуком знаменитого Шарукана Старого, того ватажкаполовців під час страшної навали 1068 р., коли всі російські сили були розбиті під Переяславлем. Під владою Кончака знаходилися донецько-азовські кочів'я половців.

     У 1169 р. Ігор у складі військ Андрея Боголюбського брав участь в розгромі Києва, а незабаром у війну за Київ включився і Кончак з «родом своїм».

     Впродовж 1170-х років Ігор діяв як васал свого старшого брата Олега Святославича, крутого задиристого князя, що воював і з половцями, і зросійськими князями. Зі Святославом Київським у Олега і його братів були ворожі стосунки.

     У серпні 1179 р. Кончак (з російськими союзниками) напав на Переяславське князівство. Святослав Всеволодович Київський відігнав Кончака за Сулу.

    У січні 1180 р. помер Олег Святославич і князем Сіверської землі на два десятки років став його брат – Ігор.  В Чернігові затвердився його кузен Ярослав Всеволодович, що постійно підтримував Ігоря і, як побачимо далі, Кончака. Стосунки Ярослава зі своїм братом Святославом залишилися холодними.      

     Історичні події на Русі в першій половині 80-х років 12-го століття.

    Поки Святослав воював в землі Суздальській, Ігор і Ярослав Чернігівський, спільно з половцями Кончака і Кобяка в 1180 р. дісталися до Друцька (близько 400 км. від Новгорода - Сіверського)  і билися там з князями Полоцкого князівства та смоленським князем Давидом Ростиславичем. Це було вчинено Ігорем Святославичем всупереч попередженню великого князя київського.

     Звідси Ігор, Кончак і Кобяк, що вели з собою 200 полонених росіян,відправилися до Києва боротися з Ростиславичами. Тут в околицях Києва вони були розбиті і вигнані військами київських бояр.  Ігор з Кончаком врятувалися втечею на човні по Дніпру (через Городець) до Чернігова.

     З того часу наступило різке розмежування правобережних князів «Київської сторони» і лівобережних князів чернігово-сіверських земель (Ярослава Чернігівського і Ігоря Сіверського). Київські князіорганізовували оборону і походи в степ на половців, а Ігор і Ярославвсіляко ухилялися від них, вступаючи у союзницькі відносини зКончаком.

     Літом 1184 р. київські князі - співправителі (Святослав Всеволодович і Рюрік Ростиславич) здійснили загальний похід проти половців і між річками Ореллю та Самарою розгромили орди хана Кобяка. У полон був узятий Кобяк, два його сини і півтора десятки менш знатних ханів.

     У цьому поході брали участь 14 російських князів, але ні Ярослава Чернігівського, ні Ігоря Сіверського серед них не було. На пропозиціюСвятослава вони відповіли відмовою, посилаючись на дальність походу.

     А в цей час Ігор, зібравши своїх родичів-васалів, запропонував їм наступний план: як тільки війська половців попрямують до Дніпра на зустріч російським військам Святослава, у їх відсутність  напасти на  їхні вежі,  де  залишилися тільки жінки і діти. Як об'єкт нападу були вибрані кочовища на р. Мерлу, що не входили у володіння ні Кончака, ні Кобяка.Господар цих пасовищ, судячи по літопису, якийсь Обовли Котукович, мав в своєму розпорядженні всього 400 вершників. Перемога Ольговичей була вирішена наперед.

     У лютому 1185 р. Кончак з великим військом пішов на Русь, маючи катапульти, що стріляють «живим вогнем» («грецький вогонь»). Ярослав Чернігівський посилає до Кончака боярина Ольстіна Олексича послом,щоб сповістити про свій  нейтралітет. Ігор збирає свої дружини допограничної р.Сули, але з київськими військами не з'єднався, посилаючись на сильний туман.

     Святослав і Рюрік, не зволікаючи часу, рушили на південь і біля р. Хорола 1 березня 1185 р. наздогнали Кончака, взяли в полон невеликучастину його війська. Але головні сили Кончака, (за ними гнався шеститисячний корпус вершників-торків, що служили Києву), втекли в четвертий раз безкарно. Кончак перебрався за Хорол, а потім пішим перейшов р.Сулу,  на берегах якої за декілька днів до появи тут відступаючого «по талій стопі» Кончака були зібрані дружини Ігоря. Ігор не став битися з Кончаком.

      Документальних доказів про переговори Ігоря з Кончаком, які стояли тут поряд, немає. Але в наступному місяці Ігор відправився в Половецький степ вже як сват Кончака. Домовленість могла бути досягнута в короткий проміжок часу: початок березня – середина квітня. А може вони домовилися ще раніше – в рятівному човні? Адже, коли Ігор був узятий в полон на березі Каяли «річки Половецької», Кончак поручився за нього, як за майбутнього свекра своєї дочки. Володимир, син Ігоря, дійсно пізніше одружився на ханській дочці.

    В очікуванні п'ятої навали Кончака російські князі задумали ще один похід далеко в степ на «Дон» (Сіверський Донець) на все літо 1185 р. Потрібна була мобілізація всіх російських сил, і Святослав відправився сам на переговори до володимирського князя Всеволода Велике Гнездо(син Юрія Довгорукого), який обіцяв йому два роки тому, при необхідності, допомогу проти половців. Святослав розраховував і на допомогу рідного брата Ярослава і  на Ігоря. Але  дорогою назад він дізнався про сепаратний похід Ігоря, який цим зірвав великий стратегічний план війни росіян з Кончаком, володарем степового Дона.

     Невдалий похід князя Ігоря на половців.

     За відомостями «Російського літопису» і інших джерел князь Ігор зі своїм військом відправився в похід з Новгорода-Сіверського 23 квітня 1185 р.. По дорозі до нього приєдналися зі своїми воїнами:  його син Володимир в Путивлі - 25 квітня, його племінник князь Святослав Рильський на річці Псьол – 27 квітня, двоюрідний брат князь Всеволод на березі р. Оскол (при впаданні  р. Холок) - 4 травня.

     Далі – 5,6,7,8 травня колона об'єднаних російських військ  на чолі з князем Ігорем рухалася Ізюмським шляхом до р. Сіверський Донець. 9 травня військо  дійшло до цієї річки біля місця впадіння в неї р. Сальниця (лівий приток Сіверського Дінця на російській  стороні), поблизу сучасного міста Ізюм.  Тут, в петлі Дінця, був дуже зручний брід через Донець.

     9 травня, вранці, війська князя Ігоря переправились через р. Сіверський Донець в Половецький степ і біля невеликої Ізюмської гори, що знаходиться тут, зупинилися на короткий відпочинок. У степ, на всі боки, були послані кінні розвідники, які швидко зловили половецького воїна. Полонений повідомив їм, де знаходяться багаті вежі (юрти) з невеликою охороною і повів російських князів в степ по наїждженій Ізюмській дорозі.

     10 травня полки Ігоря перейшли р. Сюурлій і, після короткого бойового зіткнення з половцями, захопили їхні багаті скарбами вежі (юрти) та полонених дівчат-половчанок. Тут вони і залишилися наночівлю, а вранці  наступного дня  (11 травня) побачили, що оточені половцями з усіх боків. 

     Князь Ігор з військом намагався вирватись з оточення і пробитися на північ - до річки Сіверський Донець, але здійснити це йому не вдалось. Сили були нерівні. Його воїни мужньо билися з половцями. Багато з них полягли на полі битви, решта - попали в полон. Були взяті половцями в полон і князі, у тому числі Ігор. З оточення вирвалися лише півтора десятків воїнів. Так трагічно біля річки Каяли закінчився похід князя Ігоря…