"Сингапурська історія: з Третього світу в Перший"

Сінгапур: із Третього в Перший

Автор: Андрій Карпенко

23/09/2007 - 11:54

Якби мені сказали, що держава як організація може за 40 років вийти з «третього» світу в «перший», я би дуже радісно посміхнувся та побажав цим людям трохи більше реалізму. Але з Сінгапуром усе поіншому. Ця країна отримала незалежність 1965 року, а на сьогодні є однією з найрозвиненіших держав світу. Добробуту її жителів можна по-доброму заздрити — ВВП на душу населення складає 28100 дол. США. І при всьому цьому Сінгапур практично не має власних ресурсів. Навіть питної води!

Ця країна об'єднує 68 островів, найбільший з яких [на ньому й розміщене місто Сінгапур] за площею менший за Київ. Саме поселення утворилося на початку XIX століття, коли туди приїхало 120 людей — рибалки зі своїми сім'ями. Потім була епоха Британської колонізації, і в Сінгапурі знаходилась англійська військова база. Згодом, у 1963 році, було вирішено об'єднатися з Малайзією. Так утворилася федерація, яка не проіснувала й двох років, бо між цими країнами було надто багато політичних суперечок. Таким чином, 9 серпня 1965 року Сінгапур відокремився від Малайзії, і на Земній кулі з'явилася ще одна незалежна держава з двомільйонним населенням, яке складали китайці [75%], малайці [14%] та індуси [8%]. Однієї нації як такої не було.

На той момент Сінгапур не мав практично нічого. Ресурсів жодних, лише пісок. Навіть питна вода постачалася водопроводами з Малайзії. Була лише Британська військова база, яку, невдовзі, англійський уряд вирішив розформувати. Тодішній Сінгапур був невиразною країною, керівництво якої мало вирішувати масу проблем.

Сьогодні ж про Сінгапур говорять усі. А сказати дійсно є що. Взяти до уваги хоча б морський порт. Зараз це другий за величиною порт у світі та перший за обсягами обробки контейнерів. Або ж «Сінгапурські авіалінії»: одна з найкращих і найбільших авіакомпаній у світі, і чи не найкраща за рівнем сервісу. Медична галузь Сінгапуру отримала найвищий світовий рівень акредитації. Палати в лікарнях на рівні президентських, «начинені» найновішою технікою. Сінгапурський долар — одна з найстабільніших валют у світі [1$=1,6 сінг. дол.]. Її практично не видають нерезидентам у кредит, максимальна сума видачі — 4 млн. й ані центом більше.

Всього цього країна змогла досягти за 41 рік незалежності, не маючи нічого, окрім території та людей, які знали, чого хочуть і як цього можна досягти.Якщо говорити про те, як Сінгапур зумів досягти таких результатів, варто розпочати з 1965 року. Після отримання незалежності шанси на виживання цієї країни були дійсно невеликими. У міжнародній пресі почали навіть з'являтися замітки про те, що Сінгапур приречений.

Однак і в приречених є свої лідери, що вірять в успіх своєї держави. У Сінгапурі таким лідером був Лі Куан Ю, який обіймав посаду прем'єр-міністра протягом 1959-1990 років. Коли він прийшов на цю посаду, йому було 35 років [!]. Лі Куан Ю прекрасно розумів становище, в якому знаходилась країна. Треба було все починати «з нуля» — досягти міжнародного визнання, консолідувати різнонаціональне населення, створити армію, залучити інвесторів, та й взагалі дати життя новонародженій країні та забезпечити її мешканців.

Для того, щоб вижити та виграти боротьбу, Сінгапур мав бути ефективнішим, організованішим та енергійнішим, ніж інші країни. Треба було створити такі умови для інвесторів, щоб вони розуміли переваги Сінгапуру над його сусідами, незважаючи на малий внутрішній ринок та нестачу ресурсів.

Армія

На момент отримання незалежності Сінгапур мав 2 батальйони по 1000 солдат кожен, при тому більшість із них складали малайці, на яких не варто було покладати багато надій.

У такій ситуації уряд зробив дуже просту річ: в армію почали набирати людей різних національностей у приблизно рівних пропорціях. Ефект був вражаючим: країна отримала не лише багаточисельну, боєздатну та надійну армію, а й модель дружби та взаєморозуміння. Війська стали прикладом для мирного населення [оскільки воно також складалося з представників різних національностей], що, в свою чергу, ліквідувало будь-які можливі міжетнічні сутички.

На цьому експерименти сінгапурського уряду не завершились: було вирішено призивати до армії не лише фізично розвинених юнаків, а й найрозумніших студентів. Так була започаткована реформа служби офіцерів в армії. Були відібрані найкращі студенти, які підписували 8-річний контракт на службу в військових силах. За цей період вони навчалися 2-3 рази за кордоном. Спочатку це було спеціальне навчання на військового фахівця, потім — штабне та командне навчання в Сполучених Штатах або Англії, а наприкінці — курси ділового [МВА] або державного [МРА] адміністрування в Гарварді чи Стенфорді. Після 8-річного терміну надавався вибір: або йти в державне правління, або в приватну сферу, або ж лишатися на військовій службі.

Таким чином була сформована еліта, яка ввібрала в себе найкращі світові знання, військову дисципліну, і при всьому цьому працювала на державу!

Держслужбовці

Лі Куан Ю розумів, що без сформованої команди нічого не вийде — за поганого керівництва держава втрачає надзвичайно багато. Але була одна проблема — професійний менеджер коштує також відповідно. Та це не стало каменем спотикання, оскільки уряд усвідомлював, що віддача від роботи такого управлінця є колосальною.

Сьогодні в жодній країні держслужбовець не отримує більше, ніж у Сінгапурі. Таким чином, ця держава отримала змогу запрошувати до себе найкращих менеджерів з Європи та Штатів. Такий прийом дуже добре спрацював особливо із китайцями та індусами, які раніше працювали в західних компаніях, оскільки для них бізнес-культура Сінгапуру була набагато ближчою, аніж американська чи європейська. Зараз правління Сінгапуру дійсно ефективно функціонує, а рівень корупції є найнижчим у світі.

Офіційна мова

Питання офіційної мови було надзвичайно болючим. Оскільки на території Сінгапуру проживало 3 нації, то й було 3 розмовні мови — китайська, малайська й тамільська. Усі вони не схожі між собою, через що виникало багато проблем. Особливо це відчувалося в армії, де солдати іноді не розуміли один одного.

Вирішення цього було дуже простим: офіційними визнавалися всі три мови плюс англійська, притому все ділове адміністрування велося саме англійською. Таким чином, зникла загроза всіх можливих конфліктів. Звичайно, проблем із вивченням нової іноземної мови було багато, але зараз практично кожен мешканець Сінгапуру вільно володіє англійською. А це дало неймовірний стрибок у міжнародному бізнесі та підвищило конкурентноздатність Сінгапуру як країни.

Хоча був також і негативний результат — близько 10% сінгапурських випускників університетів їхали працювати за кордон, оскільки вони вільно володіли англійською. Але й це питання було вирішено: представники сінгапурського уряду щороку їдуть до найкращих університетів світу і «вербують» талановитих студентів з Індії та Китаю.

Залучення інвесторів

к уже згадувалося, на території Сінгапуру розміщувалася Британська військова база. Це було великим плюсом для країни. По-перше, сусідні держави не були надто агресивними та знали, що в разі нападу, справу доведеться мати не лише з сінгапурською армією. По-друге, базу обслуговували місцеві жителі, з чого мали непоганий дохід.

Проте в 1968 році базу було розформовано, що призвело до підвищення рівня безробіття. Потрібно було залучати інвесторів. Лі Куан Ю розумів, що необхідно створювати вигідні умови для притоку капіталу. І уряд зробив 2 речі: скасував податок на вивіз доходів, отриманих вкладниками-нерезидентами, а також персонально пропонував потенційним компаніям вкласти кошти в сінгапурську економіку.

Уявіть собі, що представники уряду їхали до найбільших компаній світу, сідали за стіл переговорів, і в індивідуальному порядку пропонували інвесторам вкласти кошти в Сінгапур. Ці представники мали чи не найкращу освіту після проходження військової служби й, таким чином, добре розуміли логіку та специфіку транснаціональних компаній. Зрозуміло, що невдовзі до Сінгапуру прийшли міжнародні гравці. Так вдалося не лише побороти безробіття, але й дати країні та населенню поштовх для збагачення.

Для залучення інвесторів було зроблено ще одну геніальну річ — бізнес-інкубатори. Це — свого роду торгові майданчики, де зустрічаються продавці та покупці проектів. Зазвичай, кожна країна має свій бізнес-інкубатор, де представляє свої розробки, нові технології, а інвестор, який зацікавиться, вкладає в ці проекти кошти. Найцікавішим є те, що за відкриття країною такого бізнес-інкубатора сінгапурський уряд платить гроші! І для нього це вигідно, адже в цій державі зареєстровані 4000[!] транснаціональних компаній, які готові купувати нові проекти. Завдяки цьому відділи R&D більшості міжнародних компаній знаходяться саме в Сінгапурі.

Уряд розумів, що для інвестора дуже важливою є податкова система. Сінгапур перейшов від оподаткування доходу до оподаткування споживання. Так у 1965 році ставка податку на прибуток корпорацій була 40%, у 1996 році — 26%. У Сінгапурі немає ставки оподаткування приросту капіталу. Витрати на соціальні програми та держапарат також невисокі — приблизно в 2 рази нижчі, ніж у країнах «Великої Вісімки». І, як уже згадувалось, податок на вивіз капіталу для нерезидентів був скасований.

Стратегічно важливим пунктом було те, що уряд утримував низький рівень державних та соціальних витрат, тим самим підтримуючи високий рівень заощаджень та інвестицій.

Багато уваги в Сінгапурі приділяється озелененню міста [!]. Здавалось би, при чому тут залучення інвесторів? Насправді, коли іноземець приїздить до цієї країни й виходить із аеропорту, одразу потрапляє ніби до раю — скрізь величезна кількість квітів, які неймовірно пахнуть. Місто дуже гарне, а це формує позитивне ставлення та довіру до держави.

Фінансовий центр

Раціональність і геніальність мислення наочно демонструє приклад того, як Сінгапур став міжнародним фінансовим центром. Сама ідея його створення полягала в тому, що географічно Сінгапур знаходився приблизно посередині між Америкою та Європою. В роботі банків на цих двох континентах є період, коли жоден банк не працює. Сінгапур же знаходиться в такому географічному поясі, який дозволяє світовій банківській системі працювати цілодобово. Просто й неперевершено. Зрозуміло, через яку країну зараз проходять гроші Південно-Східної Азії. А це астрономічні суми!

Люди

На одному з виступів перед народом Лі Куан Ю сказав: «Чому ви, освічені чоловіки, такі дурні, що одружуєтеся з неосвіченими жінками? Беріть собі розумних дружин та виховуйте розумних дітей». Уявіть: прем'єр-міністр країни виголошує таке під час виступу на площі! Звичайно, реакція була бурхливою, проте за декілька років це дало позитивний результат, і сімей з двома освіченими батьками стало більше.

Кожен пересічний українець скаже: «Та цей уряд ненормальний!». Але Лі Куан Ю чітко знав, що талановиті люди є найбільшою цінністю для країни. Він також розумів, що чим більше талантів працює в державі, тим кращі її результати. Тому система була вибудувана так, щоб чоловіки з вищою освітою одружувалися з жінками, які також мають університетські дипломи, й виховували розумних дітей. Уряд мотивує такі сім'ї народжувати більше дітей, зменшуючи податки та надаючи дітям безкоштовну високоякісну освіту.

Правління Сінгапуру дбає про своїх громадян, адже саме вони є основним ресурсом. Були розроблені надзвичайно важливі реформи.

Перш за все, перерозподіл національного багатства відбувався не через субсидіювання споживання, а через накопичення власності. В Україні, наприклад, перерозподіл відбувається через субсидіювання. Малозабезпеченим сім'ям надаються субсидії на оплату енергоносіїв, комунальних послуг і т.д. А Сінгапур пішов іншим шляхом. Як каже Лі Куан Ю, кожна сім'я береже свою власність, і тому краще давати їй це володіння, аніж покривати споживання. Особливо це стосувалося житла.

У цьому криється ще один важливий момент: часто соціальні виплати знижують ефективність роботи. А уряду Сінгапуру вдалося обійти цю проблему, тому що витрати не погашались, а надавалася власність.

Також, практично кожен громадянин Сінгапуру має власний пенсійний фонд, що гарантує йому стабільність після завершення кар'єри. Це — додаткові активи для країни, а тому пенсійний фонд Сінгапуру має величезний інвестиційний потенціал.

Турботу влади про своє населення наочно демонструє процес приватизації компанії «Сінгапур Телеком» — значна частина акцій була продана населенню за півціни. При тому заборонявся перепродаж. А телекомунікації — це дуже прибуткова галузь, і зараз люди отримують непогані дивіденди.

У Сінгапурі дуже жорстка система штрафів. Тут немає автоінспекції — лише відеоспостереження, яке автоматично фіксує порушення правил дорожнього руху. Також, штрафи накладаються за засмічення вулиць. За недопалок — 500 сінгап. дол., за жувальну гумку — 1000 сінг. дол. А в разі виявлення наркотиків — смертна кара! Правила дуже жорсткі, але вони дозволили дисциплінувати суспільство й змусити людей не робити дурниць. Адже неприємно йти, наприклад, Майданом Незалежності 24 серпня о 23 годині.

Репутація

Лі Куан Ю знав, що населення йому довіряє, а отже, мусив втримати та виправдати очікування. Для цього він висловлював офіційну позицію Сінгапуру з приводу кожного міжнародного конфлікту, щоб голос уряду завжди було чути. Також, у разі появи в ЗМІ неправдивої інформації про Сінгапур або його уряд, Лі Куан Ю особисто судився з редакціями. Дуже часто міжнародні газети, за рішенням суду, просто закривалися. Це жорстко, але не підриває авторитету уряду. І, таким чином, уже десяті вибори поспіль виграє партія Лі Куана Ю. 

Країна як компанія

Усі вищезгадані реформи були покликані не лише для того, щоб показати силу Сінгапуру. Тут проглядається якісна методика управління організацією. Адже погодьтеся, що будь-яка країна є в тій чи іншій мірі корпорацією, і її ефективність визначається генеруванням коштів.Сінгапур — це приклад успішної корпорації, який не претендує на незаперечні істини, проте показує, як за допомогою власного розуму та здорового глузду можна виграти конкурентну боротьбу. У них не було нічого, окрім людей. І хто, як не Сінгапур, мав би сісти й довго-довго думати, як погано жити без власних родовищ газу, вугілля, нафти, та й навіть води! Але вони цього не зробили, а працювали для досягнення мети.А що може запозичити компанія з досвіду державного управління та реформ?

1. Найважливіший ресурс — люди

Одна з причин успіху Сінгапуру лежить у головах кожного із жителів цієї країни. Це — їхній розум, за допомогою якого вони все створили. Лі Куан Ю чи не найбільше працював над тим, щоб об'єднати навколо себе талантів. І він це дійсно зробив. А ці розумні люди змогли «підняти» цілу країну.

2. Кожній країні потрібна «основа»

Напевно, людям все ж таки притаманний стадний інстинкт, адже практично кожен шукає собі кумира чи ватажка, аби в чомусь його наслідувати. Така наша природа. Це дуже помітно в Україні — після Помаранчевої революції було сильне піднесення, люди хотіли щось робити для власної держави, адже вони мали лідера, якому вірили.

Лі Куан Ю не розробляв усі реформи для Сінгапуру самостійно, але саме він створив команду однодумців, яка й була двигуном усіх змін. Він був тією «основою» держави, яка здатна об'єднати й надихнути людей. Це є ключовим моментом у досягненні успіху.

3. Перш за все, треба бути собою

Це критично важливий пункт, адже саме даний тезис дозволяє створювати унікальні пропозиції на глобальному ринку. Сінгапур міг би наслідувати Малайзію, міг би стати придатком Штатів, врешті-решт, міг би приєднатися до країн соцтабору. Але він цього не робив, бо чітко знав, що чужа модель не приживається й не надає конкурентних переваг. Щоб бути унікальними, треба творити власну основу. Звичайно, нерозумно не використати світовий досвід, але одна річ — копіювати чужий зразок, і зовсім інша — визначити плюси різних моделей та запровадити в себе.

Сінгапур не створював «з нуля» свою податкову систему чи пенсійну реформу. Уряд просто подивився, що є в світі, і взяв те, що найбільше підходить. Вчитися треба як на досягненнях, так і на помилках.

4. Країні потрібні стратегія та цілі, про які має знати кожен громадянин

Зараз Сінгапур має план розвитку на 100 років. Українець скаже: «Хворі». Але саме така спланованість та сфокусованість на досягненні цілей і дозволили цій державі стати такою потужною.

До речі, це одна з причин, чому Сінгапур є еталоном. За що би не брався уряд, він знає, для чого це робиться. Є програма розвитку туризму — будуються найкращі готелі; є план розвитку медицини — створюються найкращі лікарні; є програма розвитку Сінгапуру як транзитної країни — збудовано прекрасний аеропорт й один із найкращих у світі портів.Уряд розробляв стратегію розвитку, планував усе до дрібниць. Він не казав: «Усі мають жити добре». Ні.

Уряд просто сфокусувався на важливих точках диференціації, і тим самим створив конкурентноздатну державу. Кожен сінгапурець знав про стратегію розвитку та цілі, таким чином, усі злагоджено працювали над досягненням мети.

5. Для успішних реформ необхідно зміню; вати свідомість населення

Дуже часто люди самі собі ускладнюють життя. Мабуть, це для того, щоб відчувати себе дуже зайнятими, а відтак і дуже значущими. Сінгапур міг би довго боротися за підписання універсалів, цілий рік складати бюджет, вводити нову систему оцінювання в школах.... Проте перемагають ті, хто швидший, енергійніший та ефективніший. На перший погляд, деякі реформи здаються дуже дивними. Наприклад, уряд країни займається озелененням міста. Дивно й смішно. Але як це мотивує жителів і вражає іноземців! Кожен сінгапурець упевнений, що його місто — найкраще в світі, а жити та працювати у ньому надзвичайно приємно. Та й за кордон не хочеться. От так просте озеленення утримує та притягує таланти.

До речі, «Сінгапурські авіалінії» — державна компанія. Нам важко зрозуміти, як державна структура може бути настільки ефективною. А Сінгапурський уряд зібрав команду, побудував аеропорт і сказав: «Це все, що ми можемо для вас зробити. Шукайте точки диференціації та йдіть на міжнародний ринок». Результат на кінець 2006 року очевидний: «Сінгапурські авіалінії» — одні з найбільших у світі.

Не треба вигадувати надто складних реформ. Варто, перш за все, думати про ті фактори, які змусять людину працювати ефективніше, які дадуть інвестору очевидні вигоди. Кожна зміна має бути просто зрозумілою.

6. Для досягнення цілей потрібно працювати

Може скластися враження, що всього Сінгапур досягнув із піснею та посмішкою. Звичайно, це не так. У них було набагато більше проблем, ніж у нас. Але ж справа не в цьому. Вони мали напрям і цілі, яких досягли завдяки самовідданій праці.

7. Найкраще вирішення конфлікту — не компроміс, а усунення суті конфлікту

Дану тезу добре ілюструє розв'язання мовного питання. Якби уряд ввів одну з трьох мов, це призвело б до міжетнічних сутичок. Якби ввів усі три мови, це спричинило б іще більше непорозумінь, адже важко знати три складні, несхожі між собою мови. Конфлікт був вирішений завдяки введенню англійської. Це дуже проста й геніальна реформа, яка не тільки розв'язала проблему, а й дала шалений поштовх бізнесу в країні.

Кожна людина щодня робить вибір: шукає причини або знаходить можливості. Не мені Вам пояснювати, що причини шукати простіше. І на душі стане легше, й поговорити є про що. Інша справа — знаходити можливості. Це кропітка праця, це сила-силенна спроб пробитися й завдяки цьому розвиватися.Істина дуже проста: хто шукає можливості, той рухається вперед. А Сінгапур — гарне тому підтвердження.

Автор висловлює подяку Віктору Оксенюку за допомогу в написанні статті

Посилання на статтю http://www.innovations.com.ua/uk/articles/4/22/649

Дуже дякую Андрію Карпенку та Віктору Оксенюку за підготовку цієї статті. Молодці, хлопці!