ІDEAльне суспільство

Визначення ідеального суспільства слід шукати в політичних вченнях. Майже кожне з них ставить за мету побудову такого суспільства як програму-максимум, котра, як показує історія, ніколи не виконувалася. Невтішні уроки історії все-таки не вичерпали інтересу до даного питання. Його ми поставили не філософам чи «народним обранцям», а знавцям ідей народу – ініціаторам платформи «Big Idea» («Велика ідея» ред.) Сашку Шагі та Ірині Соловей. Виявилось, що ідеальне суспільство може бути тут і зараз. Залишилася одна маленька деталь - створити його.






Ірина Соловей



- Як народилася Big Idea?

C.Ш. Два роки тому, в період кризи, в суспільстві були хвилювання і хотілося щось змінювати. Тоді я звільнився з рекламної агенції і в нас разом з Іриною Соловей поспіла ідея - ми вирішили створити Інтернет-платформу, де люди могли би писати свої ідеї корисні для суспільства. Це був сайт biggggidea.com. Взагалі ми займаємося доволі простими речами і доволі дивними на сьогодні - ми працюємо над створенням молодіжних команд, які би між собою об’єднувалися і працювали над реалізацією власних ідей.

- Як вам вдалося знайти кошти на проект у самий розпал світової фінансової кризи?

С. Ш. Спочатку проект «Big Idea» ми створювали власними силами. Перші гроші нам дав Фонд Аденауера (німецький політичний фонд). Їх здивував не сам проект, а те як ми його презентували. Вони сказали, що таких молодих професійних людей вони не бачили. Проект також сподобався директору Гете-Інституту Вірі Багаліантц. Він був їй близький, бо нагадав молодість, коли в 60-х роках по всьому світу були студентські протести і вона стояла в рядах німецьких демонстрантів.

Нашими партнерами нині є Гете-Інститут, Британська Рада, USAID (агентство США з міжнародного розвитку ред.), PACT, Uniter (Українська національна ініціатива посилення реформ ред.).

- Яка кінцева мета проекту «Big Idea»?

С. Ш. Мети єдиної кінцевої немає. В таких проектах найважливіше те, що люди між собою починають спілкуватися, об’єднуватися, шукати контакти, збирати команду для втілення своїх ідей. Ось так це працює.

- У своїй стратегії креативного розвитку суспільства ви говорите про потребу «редизайну суспільних цінностей»? Чому цінності потребують оновлення?

С. Ш. Суспільство нині активно змінюється. З’являються нові виклики часу. Нині суспільство йде до духовного. В нашій стратегії є посилання на датського вченого Рольфа Єссена, який стверджує, що суспільство від інформаційного йтиме до суспільства мрії, де духовні цінності матимуть найбільшу вагу.

- Яке місце відводиться державі у процесі редизайну суспільних цінностей?

Ірина Соловей. Держава не може бути новатором, пропонувати певні ідеї, тому що це буде спущено людям згори вниз. Такі новації треба буде штучно підтримувати. Держава повинна адмініструвати той процес, який природним чином народжується у творчому середовищі або у середовищі громадських організацій. Держава має сприяти тому, щоб індивідуальний інтерес кожного міг бути інтегрованим у загальну стратегію суспільства. І якщо люди культурних професій хочуть змін у своїй сфері, то вони повинні активно генерувати цей процес. І тільки після того, як він стане досить яскравим, сильним і масовим, може долучатися держава, щоб створювати умови, аби процес нашарування культурного капіталу був постійним.

С. Ш. На сьогоднішній день як з одного боку так і з іншого не вистачає професіоналізму. Художники кажуть влада не дає можливостей, а влада в свою чергу не бачить професійного підходу. І одні й інші мають зійтися і побачити спільний інтерес взаємодії.






Сашко Шагі



- Чи може в таких умовах формуватися магістральний напрямок розвитку суспільства? Чи під силу формувати цей напрямок організаціям вашого типу?

С. Ш. Наша діяльність знаходиться на межі індивідуального і колективного. І напрямки руху визначає саме середовище. Ми більше звертаємо увагу на те як реагують люди на певні тенденції в середовищі наших проектів.

І.С. Ми намагаємось створити щось під ті можливості, які вже існують. Головне – це перемкнутися з мислення «рішення проблем» на мислення «створення можливостей». Нині ми спостерігаємо формування нової людини у зв’язку з розвитком нових технологій і немає систем, які б підтримували цю культуру, щоб максимально розкрити її потенціал.

- У своєму баченні розвитку суспільства ви робите ставку на молодих професіоналів з креативним мисленням. Як повинна змінитися система освіти, аби на зміну прийшли такі люди?

С. Ш. У ці кризові два роки з’явилося безліч організацій, які роблять ставку на неформальну освіту і це перспективно. Рівень освіти кожного, як основної вищої так і неформальної, багато в чому залежить від середовища і часу. Наприклад, якщо порівнювати росіян і українців, то росіяни набагато прогресивніші, тому що в Москві більше грошей, більше можливостей поїхати до інших країн, вони швидше схоплюють нові ідеї.

І.С. Там швидкість життя інша. Там розуміють, що кожна нова ідея – це нова можливість. Головне – швидкість обміну ідеями, вона є локомотивом розвитку, росту освіти, росту нових видів бізнесу, нових ідей. В нас спостерігається певна інертність до нових ідей або недосить глибоке їх опрацювання. Люди дізналися щось нове, але ніхто це нове не бере на озброєння для побудови власного бізнесу чи створення цікавих подій. Важливим є "self employment” – це створення для себе робочого місця. Люди повинні розуміти, що зручно займатися тим, що тобі цікаво, створювати навколо цього дієве середовище і створювати продукти. Це є живий матеріал для прогресу.

- Як ви можете оцінити творчий потенціал українського суспільства?

І.С. Високо. На наших зустрічах ми запитували молодь як вони збираються втілити свої ідеї, враховуючи дуже малий бюджет. Вони, орієнтуючись на ці питання, знаходили дуже цікаві рішення і самі могли оцінити наскільки все це є реалістичним. Тобто потенціал є, але єдине – він прагне відразу великими кроками реалізовуватися. Вони не розуміють, що не дадуть їм відразу будинок культури для того, щоб вони могли проводити виставки. І вони відмовляються від цієї ідеї.

С. Ш. У різні міста, куди ми приїздили з проектом «Свято Генерацій», прикро було бачити, коли підходили до нас люди і казали, що треба зробити те й те, але самі цього не роблять. Проблема ще й у тому, що кожен відстоює свою ідею, бачить в ній свою принципову ідентичність і не готовий до співпраці один з одним.

- Де є крайня точка, коли суспільство перейде зі стану «хочу» у стан «можу», «роблю»?

С. Ш. Це тільки робота над собою. Це та ж сама освіта, прагнення розбивати свої кордони, йти далі. Дія, вона є точкою відліку, і намір – для чого ти це робиш.

І. С. Дії буде більше, якщо спілкування буде інтенсивнішим. Цей процес потребує часу, але й потребує імпульсів. Big Idea саме дає ці імпульси. Вони дозволяти згадати, що в мене ж є ідея, в мене ж є друзі, які також говорять про цю ідею. І вони починають мислити, робити спроби. На цьому етапі має бути інтенсивне спілкування. Кількість інформації переходить в кількість дії.

- У середовищі вільного обміну та доступу до ідей чи є принциповим питання авторства цих ідей?

С.Ш. Питання авторства виникали. Були люди, які казали, що в мене є бажання поділитися ідеєю, але немає бажання її реалізовувати. Ідея є значимою та корисною для суспільства, коли людина її віддає, коли вона її представляє аудиторії і знаходить відгук.

І.С. Це свого роду соціальний франчайзинг. Є ідея – беріть, користуйтесь нею, можете допрацьовувати, адаптувати для своїх потреб.






Сашко Шагі



- Як творче середовище може бути цікаве великому бізнесу?

І.С. Наразі цікавою і важливою є кросс-дисциплінарна взаємодія, в тому числі взаємодія бізнесу і мистецтва. Коли в нашому творчому середовищі з’являться достатні амбіції, то вони почнуть шукати шляхи їх втілення. Всім відомо, що найкращі ідеї і творіння виникають на перетині різних жанрів, різних сфер діяльності, на поєднанні різних технологій. Пошук такої взаємодії відбуватиметься. Будуть створюватися платформи, де люди зможуть зустрічатися з різних сфер і ділитися ідеями. Вони знайдуть ті пласти на перетині, яких з’являться нові ідеї, які будуть привабливі бізнесу і далі будуть капіталізовані.

- В цьому відкритому просторі ви є ідеологами чи менеджерами?

І.С. Я б назвала нас ініціаторами. Цікавий феномен такого простору –навряд чи там може бути менеджер. І в силу того, що сучасні люди зараз не сприймають ніяких ідеологічних підходів то і навряд чи там можна бути лідером. Там можна просто робити те, що тобі цікаво. Інші люди можуть збагатитися від тебе, а потім почати робити свою справу. Це буде весь час хаотичний процес, який може конкретизуватися відносно певної ідеї.

- Чи може ви уявити час, коли суспільство дійде до вищого рівня самоорганізації і не буде потреби давати йому імпульси, штовхати його?

С. Ш. Суспільство все одно не може розвиватися однаково. Міліарди людей не зможуть через 10-20 років одночасно прийти до єдиного усвідомлення. Тому я думаю, що наша робота довга й кропітка.

І.С. Я можу уявити, що з’являться й інші організації, які будуть створювати певний інший імпульс. Ми зможемо обмінюватися ними і взаємозбагачуватися. Я думаю, що це є живий спосіб постійного оновлення, тому що це є простір, де ми можемо рости. Я можу уявити, що до нас приїжджатимуть молоді люди з Європи, з гарною освітою, які мають у своєму житті досвід self-employment і їм буде цікаво бачити наскільки живим є середовище в Україні, наскільки швидко воно сприймає імпульси і які тут умови для створення життєздатних проектів.







Роман Петруняк, американець з українським корінням, до України приїхав як стипендіат фонду Фулбрайта, досліджує культуру та можливості творчого розвитку нашого суспільства, співпрацює з командою Big Idea.

Роман розповів нам як створював проект «Sunday Soup» в Чикаго. Тепер нащадком «Супу» є добре відомий та смачний український «Sunday Борщ».





Роман Петруняк



- Чотири роки тому ми з друзями думали над тим, як можна втілювати ідеї , маючи вкрай обмежений бюджет. Якщо в тебе немає мільйону, якщо в тебе немає двохсот тисяч, а є лише двісті доларів, невже це означає, що ти не можеш навіть спробувати реалізувати свою мрію? Так з’явився проект «Sunday Soup» («Недільний суп» ред.). Ми знайшли невеличке приміщення в Чикаго і зробили з нього експериментальний ресторан. Ми запрошували людей і вони готували суп. Цими людьми зазвичай були митці, культурні менеджери, загалом цікаві люди. Зароблені за місяць гроші ми віддавали як міні-грант на створення певної ідеї. Кожного місяця суми були не великі – 200-300 доларів. Це дуже просто зробити – в тебе є друзі, ви готуєте якусь їжу, таким чином заробляєте гроші і ви вже маєте свого роду певну культурну фундацію. Вам не обов’язкового бути багачем чи представником влади, аби робити те, що хочете хоча б на локальному рівні. Це дуже важливий перший крок – звичайне розуміння того, що спочатку ви можете робити щось маленьке, незначне, а потім воно може рости й рости. Це й сталося з нашою ідеєю. Чотири роки тому люди почули про «Sunday Soup» і їм це сподобалося. І вже тепер існує приблизно 25 подібних проектів по всьому світу. Серед них і «Sunday Борщ» в Україні. Чотири роки тому ми почали наш проект з друзями на кухні, не маючи ні грошей, ні інших ресурсів. Тепер це міжнародна мережа проектів «Sunday Soup», кожен з яких по-різному називається у своїй країні. Це і є приклад нової культури співдії.



Надія Яремчук спеціально для порталу «Сито»

Фотографії Сергія Кручиніна