Місту –саду - бути !

   Розглядаю карту України. Схід держави. Донецька область. Маленький кружечок – Добропілля, місто з таким лагідним і дзвінким ім’ям. Це моє рідне місто, яке я люблю і яким пишаюсь. Більшість його мешканців – шахтарі, люди сміливі, мужні, сильні. Вони роблять наше життя кращим, місто-красивішим і зручним для людей. А майбутнє, воно і вимальовується ошатним, красивим, впорядкованим.

   По-перше, зникли сірі терикони. Люди зуміли засадити їхні схили деревами і стали в місті рукотворні зелені гори.

   По-друге, в самому місті весною, влітку і восени буяють на клумбах троянди, радують око зелені газони, діти хлюпочуться в фонтанах, що влаштовані прямо на площах міста.

   Міський парк чистотою і затишком приваблює, там різноманітні атракціони. Тому в ньому завжди багато відвідувачів.

   Для зручності людей в Добропіллі бездоганно працює міський транспорт - красиві тролейбуси і автобуси.

   Та найбільшою моєю мрією є мрія про іподром, в конюшні тримають кілька коней. До них можна заходити, годувати їх, чистити. Навіть покататися на них дають. Я б собі вибрав вороного в білих шкарпетках. У цього баского коня Орлика великі, розумні, гарні очі, довга грива, яку я розчісую. Мене він завжди впізнає серед хлопців, бо я йому приношу ласощі.

   В омріяному моєму місті, в затишному куточку парку, розташований санаторій – профілакторій для шахтарів. У ньому влітку, як і раніше, крім дорослих, відпочивають і діти, лікуються там. Дуже зручно: і їхати не треба далеко, і зміцнити здоров’я можна всілякими призначеннями лікарів. Не так, як на морі, звісно, але ж …

   Скоро я виросту, та з свого міста нікуди не поїду надовго, бо я його люблю. Від людей, що живуть і житимуть у Добропіллі, залежить його доля у майбутньому. Воля і труд людини роблять великі дива. А нашому місту бути містом-садом. Таким його зроблять наші люди.