На коромислі

   А сусідка не нахвалиться:

- Таке добро тепер. Хоч і важко було тих труб дістати, але ж ниньки вийдеш–         і колодязь біля самого порога. Води досхочу. Додумався мій. А за ним і люди почали робити. А то ж було – поки дотягнеш ті відра з-під гори... Мій уже і коромисло на дрова порубав. Каже: "годі тобі надриватись..."

   А баба Карпиха слухає та мовчки бере відра і йде під гору. І жаль бере бабу, що стежечка до колодязя уже споришем заростати почала. Бо лише вона її топче. Казав син, коли приїздив до міста у відпустку: - Я вам, мамо, такий колодязь, як у людей зроблю. Біля хати. У нас на заводі труб дістану.

   А вона:

- Від тих труб вода іржава, сину, не смачна. А в колодязі – найсолодша. Несе баба Карпиха воду. На гору – важко. А й чи пам'ятають досі на кутку, як колись вона одне відро на коромислі носила? З одного кінця – відро, а з другого – гільза від снаряда...

  Несе баба Карпиха воду. На коромислі кленовому. У відрах два сонця гойдаються.