Театральна студія «Дзеркало» - десять років на сцені + ФОТО

Одним з найактивніших колективів Центру культури і дозвілля (ЦКД) Добропілля є театральна студія «Дзеркало». Вона часто стає справжньою родзинкою і окрасою кожного культурного заходу, в якому бере участь. Зокрема, не можна уявити відкриття ялинки, Масляної, Дня міста та й інших розважальних свят у нашому місті без цього колективу. Його вихованці вражають своєю артистичністю, оригінальною манерою виконання, оптимізмом і творчою енергією. Нещодавно колектив відсвяткував свій 10-річний ювілей. Я мала змогу поспілкуватися з керівником колективу Наталією Хижняковою.

Наталія Іванівна, розкажіть трохи про себе. Театр – це ваша дитяча мрія чи так склалися життєві обставини?

На Добропільщину я переїхала з Криму й нині з ним у мене пов’язані найтепліші спогади дитинства. Саме там зародилися і почали проявлятися мої перші акторські здібності. Я постійно виступала у різних культурних шкільних заходах. Мені це подобалося. Також мама моєї подруги працювала у дитячій кімнаті, ми часто там бували. Вже тоді я мріяла, що коли виросту, матиму роботу, яка буде схожа на цю.

А як створили театральну студію «Дзеркало»?

Студію у 2010 році на базі тоді ще Палацу культури шахти Добропільська заснувала Світлана Захарова, яка нині є директором цього культурного закладу, ЦКД. А в 2012 році я вступила до Донецького коледжу культури і мистецтв і паралельно працювала у центрі, де і очолила студію, яка мені дісталася, так би мовити, у спадщину.

Скільки нині вихованців налічується у студії? Чи є серед Ваших випускників ті, хто обрав для себе акторську професію?

Нині у студії займається 25 вихованців. За мою діяльність я мала один випуск дітей, які повністю пройшли шлях акторської майстерності у нашій студії. Їх не так багато, лише семеро. Але розставатися з ними завжди так складно, згадуєш перші заняття з ними, якими вони були маленькими.Четверо з них обрали для себе культурну ниву. Це – Анастасія Новочадова, Любов Олєксєєва, Ізабелла Кречун, Катерина Ісакова. Любов навчається у Національній академії керівних кадрів культури і мистецтв на актрису. Анастасія здобуває спеціальність «Акторська майстерність театру ляльок» у Київському національному університеті театру, кіно і телебачення імені Карпенка-Карого. Катерина зараз навчається на лікаря, а нещодавно влаштувалася другим керівником студії, буде моєю помічницею, тож у майбутньому планує опанувати ще й іншу професію. Моя донька Ізабелла також вступила до Бердянського педагогічного університету, де навчається на хореографа.

Назвіть на Вашу думку найбільше досягнення студії за ці 10 років. Чи пригадаєте свою першу серйозну виставу?

На мою думку, це – театральний фестиваль «Театр – величезний світ загадок», який, за нашою ініціативою, відбувається у Добропіллі з 2014 року. На нього приїжджають колективи з усіє Донеччини. На жаль, через епідеміологічну ситуацію минулого року його не було. Однак, цей фестиваль для мене найважливіший за всі перемоги у конкурсах.

А починали ми з ролей під час новорічних свят, які проводить ЦКД. А ось першою серйозною роботою «Дзеркала» була постановка творів Остапа Вишні.

Наталія Іванівна, як Ви вважаєте, з якого віку можна займатися в театральних гуртках. Через який термін можна вже побачити результати від занять? Можливо, «Дзеркало» має якісь власні традиції?

Для наймолодших вихованців студії ми маємо підготовчу групу, в якій вони займаються протягом року, переважно це діти 6-7 років. Потім вступають до студії. Звичайно, у нас склалися свої традиції. Одна з них – вихованці, що відвідували «Дзеркало» протягом 5 років, обов’язково отримують «Оскар». Діти цього дуже чекають. А ось результат гарний вже можна побачити на третій рік занять. Спочатку діти пробують себе в ролі казкових героїв, а коли стають майстернішими – людей. Такі ролі даються їм зазвичай складніше, адже вони, через свій вік, ще не мають потрібного життєвого досвіду.

А згадайте якісь курйозні моменти, що сталися на сцені, адже без цього в акторів не буває?

Якось одна з моїх дівчат забула вдома білу водолазку в день виступу. Вона засмутилася і думала, що буду на неї лаятися. А я зняла з себе білу футболку і віддала їй. Інша дівчина під час декламування «Онегіна» якось не пригадала слова від хвилювання, але не розгубилася та імпровізувала. Я її заспокоїла, мовляв, нічого, буває. Мої цукерочки (так називає своїх вихованців пані Наталя) вже знають, що я дуже вимоглива під час репетицій, але якщо трапляються якісь непередбачувані моменти під час виступу, реагую на це спокійно, намагаюся допомогти.

Наша бесіда тривала майже годину. Наталія Іванівна ділилася своїми спогадами і переживаннями, радощами і задумами. Вона говорить, що не тільки навчає своїх вихованців, яких дуже любить, а й сама постійно у них чомусь навчається. І каже, що людині можна навчитися всьому, в будь-якому віці, адже людина є багатогранною, головне – мати бажання.

Юлія Бурховецька