В Добропольском районе проживает ровесница Донецкой области

Сьогодні Міськова Наталя Олексіївна, уродженка селища Шевченко, Добропільського району розповідає про свою маму - Журко Раїсу Петрівну, яка народилася 25 березня 1932 року в селі Улакли, Новоселківського р-ну Донецької області:

"Зараз моїй мамі 85 років і за ці роки було пережито багато горя і страждань. Рано залишилася без батька, з чотирьох дітей була наймолодшою. Пережила дві голодовки. Війна забрала єдиного брата, який загинув в 1943 році. У ранньому віці пішла працювати у колгосп, не цуралася ніякої роботи.

Сестри на той час повиходили заміж і залишилися ми вдвох із мамою. Жили дуже бідно, грошей не платили, а працювали за трудодні. Мамина тітка Галина жила в селі Шевченко Добропільського району, вона умовила нас переїхати до неї, бо там життя було трохи кращим, та й виживати гуртом легше. Ось так ми в 1950 році стали мешканцями селища Шевченко. Жили дружно, допомагали один одному. Та щастя тривало не довго. В 1951 році померла тітка Галина і залишила трьох маленьких діток.

Горе було безмежне. Всім було тяжко. Матері без доньки, сестрі без старшої сестрички, а діткам без мами. От і лягли на мамині плечі, а їй в той час було 19 років, убита горем мати тітки і заплакані діти.

Але, як каже мама, її сльози бачила тільки подушка, та сестрина корова, коли вона її доїла. Проте, життя рухалося і чоловік Галини через рік привів до хати мачуху. Звісно, що то не рідна мама і сироти зі своїми бідами прибігали до рідної тітки, яка їм допомагала і добрим словом, і порадою, і матеріально чим могла.

З батьком мама одружилася в 1952 році. Він був круглою сиротою, бо війна забрала усіх рідних. Сім`я почала зростати, треба було десь жити і тому, як могли, почали будувати свою хату. Вночі мама місила на саман глину, а з ранку бігла ланки полоти. Нас у мами народилося аж чотири доньки. Мені довелося допомагати їй у всьому.

Ніколи не бачила маму сердитою. Завжди усміхнена і привітна. А якби ви чули, як вона співала! Їде машина, в поле везуть жінок, співають і серед них чую, як наша мама виводить «Ой у полі дві тополі». Це улюблена мамина пісня.

Роки йшли за роками, вже й постаріла наша мама. І зараз в свої 85 років вона маленька, худенька, немічна, а ще хоче чимось нам, своїм дітям та онукам, допомогти, хоче бути потрібною.

Я вже сама на пенсії, маю трьох онуків, але йду до своєї мами за порадою, за добрим словом. Ділюся з нею і радістю, і горем, завжди відчуваю її підтримку. Мені так хочеться, щоб всі мамині недуги відійшли від неї, і прошу Бога щоб він подовжив її вік. Дай, Боже, тобі, моя ріднесенька матуся, щоб ми ще довго бачили твою посмішку і відчували тепло твоїх рук.

Ми, твої діти, онуки та правнуки, бажаємо тобі здоров`я на довгі літа".