ПРЕЗЕНТАЦІЯ КНИГИ СЕРГІЯ СПИРИДОНОВИЧА МЕЛЬНИКОВА

На даному заході були присутніми Микола Леонідович Рижинков, Золотоколодязький сільський голова; Олександра Сергіївна Станенко (Мельникова), донька Сергія Спиридоновича; Володимир Васильович Подолян, ветеран охорони здоров’я, Почесний громадянин м. Добропілля; Василь Миколайович Сокол, ветеран праці с.Золотий Колодязь; Володимир Іванович Волосюк, голова ветеранської організації села Золотий Колодязь; Будяк Валентина Вікторівна, ветеран праці, завідувач відділом освіти 1976 -1984 р.р.; Калініна Ірина Іванівна, ветеран праці, член національного Союзу журналістів України; Тираніс Анжеліка Вікторівна, учитель історії Золотоколодязянської ЗОШ І – ІІІ ступенів; Марченко Любов Олександрівна, президент благодійної організації ЗАТ „АТ „Глини Донбасу – дітям”.

Розповідь про автора книги „Золотий Колодязь” почали поетичними рядками Василя Баранця про Золотий Колодязь, вода якого є не лише доброю, а і лікувальною. Село, яке виросло біля джерела, найстаріше поселення в Добропільському районі. Про його назву ходить багато легенд, і майже всі вони пов’язані з іменем Петра І, поверненням його з походу на Азов.

Ці легенди і були переказані Сергієм Спиридоновичем у його книзі. Далі ведучі розповіли про те, що дана книга повинна стати для молоді підручником, по якому вони будуть вивчати історію рідного краю.

Книга „Золотий Колодязь” була видана у 2009 році. Матеріали до неї Сергій Спиридонович збирав протягом довгих років трудового життя, працюючи в школі. У книзі використані матеріали Донецького та Харківського Державних архівів, Архіву збройних сил СРСР в м. Москві, архіву м.Подольська, архівні документи Золотоколодязької сільської ради, багато в книзі фактів, які підтверджувались очевидцями подій. Історичні факти, викладені в доробку Сергія Спиридоновича, виходять за межі історії села, висвітлюючи важливі періоди історії всього Добропільського району і країни в цілому.

Читаючи сторінку за сторінкою, ми бачимо людей села Золотий Колодязь в різні періоди його існування: перших поселенців, бунтарів проти поміщицького свавілля, борців за радянську владу, героїв Великої Вітчизняної війни, героїв мирної праці і трудових перемог. Історичні факти, про які пише автор дуже часто виходять за межі історії села, охоплюючи події, які відбувались в країні.

На презентації були присутніми учні Золотоколодязянської ЗОШ І – ІІІ ступенів. В залі стояла тиша і увага до виступаючих, коли вони говорили про книгу і про її автора.

Після вітальних слів ведучих та учнів Золотоколодязянської школи всіх присутніх привітав Золотоколодязький сільський голова Рижинков Микола Леонідович. Він подякував автору книги за його таку потрібну роботу, а присутніх за те, що цікавляться історією свого краю і прийшли на даний захід.

Володимир Васильович Подолян із захопленням говорив про Сергія Спиридоновича, як про патріота рідного краю, Батьківщини, краєзнавця, прекрасного вчителя і трудівника. В своїй розповіді він зупинився на надзвичайній правдивості і історичній достовірності книги, на написанні її доступною мовою для широкого кола читачів. Володимир Васильович зазначив також , що дана книга увіковічнила пам’ять про сотні людей, які дбали про добробут села, вірили в світле його майбутнє і докладали кожен на своєму місці немало до цього зусиль.

Марченко Любов Олександрівна згадала про те, що до Золотоколодязянської ЗОШ після війни прийшла ціла плеяда інтелігентів учителів – фронтовиків. І були вони гордістю, честю школи. Працювали за покликом душі, віддаючи вихованню дітей всі свої знання і не вимагаючи за це ніяких нагород. В цій кагорті був і Мельникова С.С.

Любов Олександрівна з захопленням зазначила, що в книзі проходить історія всього Донецького кряжу з часів перших спогадів про нього в літописах та легендах. Відмітила вона також і те, що автор пише про своїх сучасників з величезною пошаною і любов’ю. Автор віддає шану не лише лікарю Марії Тимофіївні Гей, а і медсестрам та санітаркам, які разом з лікарем лікували в лікарні поранених червоноарміців, а потім переправляли їх через лінію фронту. Автор не відходить від правди, пишучи про підпільників, які діяли в Золотому  в роки Великої Вітчизняної війни. Розповіді про них переплітаються зі спогадами односельців, рідних. Сотні прізвищ згадуються автором. І кожному з них він дає характеристику, оцінку їх мужності, стійкості в роки війни. Автор пише про тих, кого відправили на роботу до Німеччини. Він прослідкував дати їх відправлення, час їх там перебування і дати повернення. З болем і горем говорить автор і про зрадників. Їх прізвища теж є в книзі.

Марченко Л.О. З величезним захопленням Сергій Спиридонович пише про повоєнні роки, про відродження  в селі сільського господарства, народний ентузіазм і самовідданість в роботі. Сергій Спиридонович пише і про роботу комсомольської та піонерської організацій. В їх роботі завжди головними були ентузіазм, молоде завзяття бажання будувати краще життя і творчість.

Про роботу Сергія Спиридоновича, як педагога і директора школи з глибокою повагою розповідала Будяк Валентина Вікторівна, ветеран праці, завідувач відділом освіти 1976 -1984 р.р.

Волосюк Володимир Іванович, голова ветеранської організації села Золотий Колодязь, згадав, як будувалась нова школа в селі і яких зусиль це будівництво вимагало від тодішнього директора.

Ірина Іванівна Калініна, як журналіст, в своїй розповіді, як в літописі, пройшла весь трудовий шлях автора книги, розповіла про те, як збирались матеріали для книги, як велась переписка з учнями Московської школи, як учні зі столиці приїздили до села Золотий Колодязь і дивувались, що в селі є такий чудовий музей села, допомагали нашим учням у пошуках односельчан, які загинули в роки війни. Ця робота об’єднувала дітей двох шкіл, вчила патріотизму, дружбі і взаєморозумінню.

Анжеліка ВікторівнаТираніс, учитель історії Золотоколодязянської ЗОШ І – ІІІ, учиниця Сергія Спиридоновича, продовжувач його справи розповіла про нелегкий життєвий шлях автора книги.

Вона розповіла, що народився Сергій Спиридонович у 1919 році в сім’ї селянина – бідняка в Монастирському районі Черкаської області, В цьому ж році, ще до народження Сергія, його батька, як члена ревкому, було закатовано денікінцями. Мати залишилась з шістьма дітьми. У 1921 році дві його сестри і брат померли.

У пошуках кращої долі в 1925 році сім’я переїздить у Саратовську область, Дергачовський район, де продовжує займатись сільським господарством.

В 1933 році, рятуючись від голоду, сім’я переїздить в Україну до с. Василівка Золотоколодязької сільської ради. У 1936 році Сергій Спиридонович Закінчив 7 класів Ново – Олександрівської школи колгоспної молоді, працював слюсарем у місті Дружківці на машинобудівному заводі і навчався у вечірній школі. В 1939 році був призваний до армії. Служив у 239 стрілецькому полку 187 стрілецької дивізії. Що були розташовані в м. Ніжині Чернігівської області. У квітні 1941 року, після присвоєння йому звання помполіта, його переводять в місто Чугуєв Харківської області в 55 мотомехполк 55 танкової дивізії.

З цим полком Сергій Спиридонович у перші дні війни і потрапив на фронт. Полк воював на Західному фронті в Білорусії. В кінці липня 1941 року попав в оточення. З важкими боями полк вийшов з оточення. 27 липня Сергій Спиридонович був тяжко поранений і відправлений у шпиталь. Після поранення і лікування протягом довгого часу медичною комісією його було визнано непридатним для військової служби.

Після визволення в 1943 році Донецької області Сергій Спиридонович повернувся в с. Золотий Колодязь. Його зразу ж призначили воєнруком в школу. Для того, щоб стати вчителем з великої літери, довелося вчитись довгих десять років. Потім, в 1958 році, було призначення директором школи. Директором школи Сергій Спиридонович був до виходу на пенсію до 1974 року. Проте він продовжував працювати вчителем історії і вихователем пришкільного інтернату.

Але не тільки вчителювання було сенсом його життя. Любов до людей, до рідної землі рухала вчителем історії при організації ним, разом з дітьми, краєзнавчої, пошукової роботи, створення музею історії села Золотий Колодязь.

Особистий блокнот Сергія Спиридоновича переповнений розмаїттям адрес: Москва, Харків, Орша, Ленінград, Дружківка і т.д. усіх міст і не перелічити. За всіма цими адресами йшли листи в усі кінці держави і пов’язували між собою людей, які будували державу, вистояли в роки війни і лихоліть, стали єдиною дружною сім’єю.

Протягом довгих років учитель історії писав книгу „Золотий Колодязь”, де йому так хотілося розповісти про історію виникнення села біля джерела, історію його розвитку аж до сучасності і про його людей, які любили рідну землю, сіяли на ній хліб, народжували дітей, дбали про їх добробут, будували краще для них майбутнє.

Після проведеного заходу всі присутні дякували ведучим і всьому колективу центральної районної бібліотеки за таку потрібну і цікаву роботу, бо отримали не лише масу інформації, а і почули емоційні розповіді заслужених людей міста і району, отримали моральне задоволення.