О Рексе, Боньке и других четвероногих, которые нашли свой приют

Хто з нас у дитинстві не мріяв про чотирилапого друга? Відданого, що будить рано-вранці і проситься на прогулянку, весело махає хвостом при звертанні, а потім кладе свою мордочку на коліна і довірливо зазирає у очі. З яким можна пробігтися у парку, почухати його за вухом,  дозволити з’їсти щось смачненьке зі свого столу – не тільки сухий корм.

Для багатьох ці мрії так і лишились мріями дитинства, а ось для декого чотирилапі все ж стали вірними товаришами.

Безхатьками вже не назвеш 

Кілька років вже існує в Добропіллі громадська організація «Товариство захисту тварин «Вірність». Мало не щодня, гортаючи стрічку на фейсбук, добропільці читають дописи волонтерів «Вірності» с закликами не кидати тварин у біді, допомагати безпритульним їжею та речами. Разом з тим вони віддають собак-відказничків, цуценят, кошенят у добрі руки. 

З однією з цих волонтерок,  Вікторією Жидковою, я знайома кілька років, але ж про її опіку над 36-ма чотирилапими,  дізналась нещодавно. Виявляється, всі її улюбленці – колишні безхатьки, яких волонтерка врятувала від лихої смерті. 

А почалося все багато років тому, коли жіночка підібрала на вулиці безпорадну собачку. На той час родина вже мала двох собак – доберманів. І поспішаючи додому з маленькою знайдою, Вікторія непокоїлась, як сприймуть появу Боньки (вже і встигла ім’я дати) її чотирилапі друзі. Та на диво, все обійшлося.

Далі у родини з’явився Рекс. Історія його появи не просто сумна, ба більше – жахлива. Одна п’яна компанія, переплутавши його з козликом, намагалась перерізати собаці… горлянку. Відбивши разом з небайдужими земляками у п’яної «зграї» песика, Вікторія забрала його до себе. А потім  почали з’явитися і  інші «рекси» …

 Сьогодні ж в невеличкій садибі родини Жидкових мешкає аж 36 собак і безхатьками їх вже не назовеш. 

В гостях у Рекса.... 

-Не бійся, вони вітаються з тобою, - заспокоїла мене Вікторія, коли я  трохи збентежилась, почувши гавкіт біля воріт їхньої садиби. Назустріч мені бігли собачки – малі й великі, руді та чорні, але  всі демонстрували господарці свою відданість – голосно сповіщали про появу чужинця.  На подвір’ї побачила  чимало вольєрів (до речі, всі чистенькі), а за будиночком – огороджене місце для собачих прогулянок. Знайомлюсь і з Рексом, який бігає в окремому вольєрі. Вікторія каже, що усім цим опікується її чоловік – Олександр. 

-І вольєри, і будки, і огорожі робимо власним силами. І допомагають в цьому нам небайдужі люди – не тільки земляки, а й з сусідніх міст.  Всупереч балачкам, які поширюються містом, з міського бюджету коштів ніколи не виділялось,  - ділиться волонтер і продовжує.

-Мій ранок починається не з чашки кави, а з каші, яку варимо для собак, та прибирання повір’я. Дякуючи своєму чоловікові, я прокидаюся вже не о 5-ій ранку (як колись), а близько 6-ї чи навіть 7-ї, адже він зранку багато вже чого зробить - вигуляє багатьох собак, вичистить вольєри.

Поки ми спілкувалися з Вікторією, Олександр мовчки порався біля тварин, наче ці балачки не для нього. А прощаючись, запропонував:

- Приходьте допомагати, роботи вистачить усім.   

Рятую серцем і душею…

У кожного улюбленця Вікторії своя історія, здебільшого сумна чи, навіть, трагічна. Когось волонтерка витягла з каналізаційного люку, когось врятувала від небезпечної собачої хвороби, декого взагалі привезла з аеропорту, де собаку напризволяще  лишили її господарі.

-Ситуація з безпритульними тваринами завжди була, є і буде проблемою №1, поки у людей не зміниться свідомість, доки вони не припинять викидати маленьких тваринок. Бо виявляється, що домашні улюбленці теж хочуть їсти, гуляти, у туалет — вони  ж як діти, - каже Вікторія.

Втім, хоч як би не бажала  волонтерка прихистити всіх безпорадних тварин у місті, інколи зупиняє себе.

-Коли телефонують і пропонують забрати цуценят, я питаю - куди? Адже у мене не притулок, а   власна оселя,  в якій я дала прихисток тваринам. Я рятую серцем і душею. Це можете зробити і ви,  – в серцях  випалює жіночка.- Одного разу я зробила подібний крок і потім шкодувала – врятувала одне цуценя ціною життя своїх п’яти чотирилапих друзів. Потім довго переживала, плакала. 

І улюбленці, віддячують господарці щирістю та ласкою.

-Вони відчувають, навіть, мій настрій,  і зайвий раз не подадуть голосу, якщо у мене на серці важко. Вони все розуміють. 

Врятувавши тварину, Вікторія, зазвичай, намагається підшукати їй господаря – такого, який не заподіє собаці шкоди. Але ж добропільці, забирають, здебільшого, цуценят, а старші собаки, які перетнули 10-річний віковий  рубіж, так і лишаються у волонтерки. Чимало  з них хворобливі, навіть, інваліди. Втім, всі тваринки мають паспорт і вакциновані від інфекцій та сказу.

 Звичайно ж, знаходяться небайдужі, які допомагають родині піклуватися про тварин – то крупами поділяться, то старенькими ковдрами, одягом чи соломою для підстилки. І за це щиро вдячні  їм волонтери. 

Допомоги ніколи не буває багато, тож якщо серед читачів і з’являться бажаючі підтримати цих тваринок, Вікторія та Олександр будуть тільки  раді.