Неймовірні пригоди італійця в Святогорівці та Білозерському

Де нудно жити, а де на вже записане життя люди відреагують. У Святогорівці спостерігав неприємну ситуацію. Життя кожного вже вирішене, бо після школи треба іти працювати на шахті. А чи робочих місц не має – наслідок керуваноі приватизації державних майн заради великих бізнесменів – то погоджується на безробіття. І на чергове зростання використування алкоголу та наркотиків.

У Святогорівці населенних пунктів де зустрічатися і спілкуватися зовсім не має, багато хто вирішує марнувати час і пити пива від перших годин після обіду, а чимало хто вірить, що місце в якому живе найкращий у світі. Місцева влада мабуть намагається щось вирішити, але молодий мер має ще мало досвіду щодо керування адміністрацією села.

Може його мати, радник в обласній раді, йому допомагати і радити як докладно діяти, але вона воліє втручатися на тренінгах про журналістику, і ображатися, якщо викладачі поясняють те, що певні олігархи контролюють різні ЗМІ. Свободу слова, думки, і писання треба шанувати. Якщо ні, нехай певні люди перестануть заговорити про Угоду Асоціації з Європейським Союзом, і просити про ще більші фінансування від Бруксели, і почнуть діяти зарівно як інші держави Старого Континенту.

Щодо Білозерського, ситуація є трохи кращою. Молоді не має куди йти і спілкуватися, а люди відповідають із гірдістью. Існує одна шкільні газета написана молодими журналістами, які подорожують по усій Україні і мріють навчання і майбутнє за кордоном.

Круто. Як гостінність тих, які з задоволенням ввечеряють з іноземними журналістами, хоча різніці іхних політичних поглядів.

Це є прикладом справжньої інтеграції, з якого рекомендуюся пані матері Мера Святогорівки узяти висновки на повединку назустріч наступного Євроавтобусу. Чи ще один Євроавтобус знову зупиняється у ніі містечку.

Слава Україні

Маттео Каццулані