Музика, що відкриває небеса + ФОТО + ВИДЕО

Ті люди, які мали нагоду бути на концерті Олени Гринцової, стверджують, що її гра на вібрафоні (рідкісному музичному інструменті), музика, яку вона виконує, лікує їхні душі, заспокоює і вражає своєю небесною чистотою. Щоб досягти такої майстерності, підкорити серце слухача, їй довелося багато працювати. Тільки одного навчання було 18 років. «Спочатку від музичних паличок мала мозолі на пальцях», — розповідає артистка. Тепер же вона одна в Черкаській області, хто професійно володіє грою на вібрафоні та є солісткою оркестру. Окрім того, талановитий концертний виконавець, лауреат Міжнародних фестивалів і переможець Всеукраїнських конкурсів, зокрема, за особливі досягнення у розбудові України здобула Премію Кабінету Міністрів України. А ось народилася Олена в Добропіллі. Саме тут промайнуло її дитинство, тут отримала перші музичні знання і навички, навчаючись у міській музичній школі.

- Олена Василівна, Ви закінчили Ростовську державну консерваторію, але починалося все з МШ№1, в якій Ви навчалися на фортепіанному відділі? Що найбільше Вам запам’яталося з того часу?

Пам’ятаю, як здавала прослуховування. Ми тоді з мамою все не могли домовитися, яку я пісню маю заспівати. Утім, була мамі вдячна, що відвела мене в музичну школу. А коли згодом вона купила фортепіано, я дуже раділа. Мене і зараз вражає сила волі моєї мами, яка, на жаль, вже пішла з життя. Я з багатодітної родини, але вона постійно займалася з нами. Кілька років відкладала гроші, щоб купити мені з сестрою інструмент. Пам’ятаю, як вона говорила: «Кожний музичний твір грай десять разів щодня… Вкотре ти граєш?». І зараз, вже будучи професійним музикантом, я так роблю.

Коли приїжджаю до Добропілля, то завжди відвідую музичну школу. Теплі спогади в моєму серці залишила на все життя мій перший вчитель зі спеціальності Людмила Лобза. Вона була хорошою людиною, доброю, чуйною. Я поки дійду до школи — усі калюжі, усі замети виміряю, приходжу на урок із мокрими ногами. А Людмила Леонідівна не сварила мене: поки займаємося, колготи сушаться на батареї.

- Окрім того, що Ви — талановитий артист, Ви, наскільки я знаю, проводите велику роботу з музикознавства?

- Так, бо вважаю, що кожен щось повинен зробити для духовного відродження нації. Я постійно опрацьовую українські народні пісні, виступаю з ними на різноманітних концертах. Мій творчий доробок «Ой, Марічка» визнана Державним методичним центром навчальних закладів культури і мистецтв України як педагогічний матеріал для музичних шкіл України.

- Іноді говорять, що музика — це великий цілитель. Такої думки дотримуєтесь і Ви, адже Ви є організатором ГО «Центр музичної терапії»?

- До мене часто підходять слухачі і говорять, що музика, яку я виконую заспокоює. Одного разу хтось навіть зауважив: «Коли Ви граєте, то мовби небеса відкриваються». Так у мене виникла ідея створити Центр. Найголовніша мета якого — це реабілітація дітей із особливими потребами, їхня соціалізація, за допомогою музики. Я вірю, що гарна музика не тільки розвиває уяву, а й лікує душі людей. Все це обов’язково корисно впливає на стан особливих дітей, підтримує їхніх батьків.

Вони безмежно вдячні Олені за її небайдужість і увагу, навіть писали їй листи. Я мала можливість ознайомитися з їхнім змістом: «Тривогу за майбутнє наших дітей розуміють небагато людей. Але Ви — та людина, яка зрозуміла цей біль. Дякуємо, що наші діти мають можливість безкоштовно навчатися музиці. Сподіваємось, що завдяки Вашій праці наші діти займуть гідне місце у суспільстві…».

- А як народився сімейний ансамбль «Музика неба»?

- Двадцять років тому він був створений з метою пропагування сімейних цінностей. Нам легко знайти спільну мову, адже ми — дружна родина. Чоловік Максим — мій найкращий друг, радник і помічник і також професійний музикант.

Наші діти (їх троє) ростуть на сцені, то часте явище в родині артистів. Ось нещодавно, я і Максим, як лауреати міжнародних конкурсів, відкривали концертний сезон Академічного симфонічного оркестру в Черкаській обласній філармонії. Отож, під час репетицій Ліза (донька), якій трохи більше рочку, бігала по сцені, уявляючи себе музикантом оркестру. Син Давід — вже успішно виступав на великій сцені. А чотирьохрічна Аліса вже робить перші музичні кроки. Усі нас знають, нас як сім’ю музикантів.

На цій чудовій ноті наша бесіда завершилася. Я подякувала моїй співбесідниці за її відверті відповіді і побажала нових перемог, миру та любові в родині.