Пам'ятки Добропільського району: ландшафтний заказник "Золотий Байрак"

 Об’єкт знаходиться північніше дороги між с. Золотий Колодязь та Веселе, Добропільського району Донецької області. Межі об’єкту: на півдні – дорога Золотий Колодязь-Веселе, на сході схил балки виключаючи території ферм та по східній межі лісосмуги, що йде межею балки та земель ТОВ «Авангард», далі на півночі – північний край цієї ж лісосмуги, із заходу – її західний край, аж до дороги Золотий Колодязь-Веселе.  Площа об’єкту 166,23 га.

 Землекористувачем вказаної території є Золотоколодязька сільська рада (Шахівська сільська рада). Вказана територія відноситься до непридатних для ведення сільського господарства земель. 

 Об`єкт являє собою степову балку, що впадає в долину р. Грузька, яка відноситься до басейну Сіверського Дінця. По схилах балки пісковики третинного віку перекриваються шарами чорноземних ґрунтів. По днищу балки переважають лучно-солонцюваті ґрунти. Рельєф розсічений, ландшафт лісостеповий. 

 1. Клімат та гідрологічні умови 

  Клімат зони розташування об’єкту теплий помірно-континентальний з порівняно холодною малосніжною зимою та спекотним, посушливим літом. Середня температура січня  -8⁰ С, липня +20⁰ С. Тривалість безморозного періоду 160-170 днів. 

  Водні ресурси на території об’єкту представлені пересихаючим влітку струмком, що стікає днищем балки притоки р. Грузької, що в свою чергу тече в р. Казенний Торець. Струмок належить до малих річок, більша частина стоку яких припадає на весняний період. Саме в цей час він розливається. Літній стік струмка не перевищує 10% загального стоку. На струмку влаштовано два ставки, площею 1,18 та 3,56 га відповідно. 

 2. Рослинність та флора 

  За геоботанічним районуванням об’єкт відноситься до Європейсько-Азіатської степової області, Причорноморської (Понтичної) степової провінції, Приазовсько-Чорноморської степової підпровінції, смуги різнотравно-типчаково-ковилових степів Донецького округу, Слов’янсько-Артемівського району різнотравно-типчаково-ковилових степів. 

Рослинність вказаної території представлено такими основними групами: 

• різнотравно-ковиловими степами; 

• деревною та чагарниковою рослинністю; 

• вологолюбною мезофітною та гідрофітною рослинністю 

   Степові угруповання займають приблизно 50% території об’єкту. Дана балка збереглася нерозораною в 20-ті роки минулого століття завдяки використанню її як пасовища степові угруповання сформовані в основному з вівсяниці валійської, пирію середнього та куничника наземного. Значною є участь ковили волосистої – виду занесеного до Червоної книги України. Його наявність поширює на степові угруповання цієї балки охорону згідно Зеленій книзі України. Флористичне ядро формують житняк гребінчастий, миколайчики рівнинні, льонок дроколистий, полин гіркий, люцерна посівна, жовтозілля Якова, шандра рання, молочай степовий, хатьма тюрингська, перстач пісковий, синяк звичайний, шавлія дібровна, дивина щільноквіткова, кермек донецький та гоніолімон татарський. Велику цінність становить популяція червонокнижного сону чорніючого. В умовах сучасного зниження пасовищного навантаження слід очікувати поступового поширення ковили та інших степових рослин на схилах балки. 

  Деревно-чагарникова рослинність є другою за площею на території об’єкта. Саме вона надає виняткової цінності саме цій балці, адже представлена природними видами: дубом черещатим, в’язом граблистим та кленом польовим. Чагарникові зарості утворюють терен, лох вузьколистий, клен татарський, бруслина бородавчаста, свидина криваво-червона, глід кривочашечковий, жостір проносний. Такий видовий склад дає підстави говорити про збереження тут залишків байрачної діброви.

   Байраки є дуже важливим елементом степової зони. Адже тут спостерігається велике різноманіття мікроклімату, ґрунтів, зволоження та рослинності. Схили у верхній частині балки крутіші, ніж у гирловій. Схили північної експозиції мають більш рівні показники мікроклімату, тут краще росте ліс і слабші ерозійні процеси у порівнянні зі схилами південної експозиції. На дні байраку накопичується холодне повітря, що стікає з схилів, тому теплолюбні породи, зокрема дуб, уникають тальвегів (днища балки), Але днища мають добрі умови зволоження. Тут ґрунтові води наближаються до поверхні, викликаючи розвиток гідрофільної рослинності та локальне засолення, що сприяє розвитку галофільної рослинності. Взимку балки захищають деревну рослинність від надзвичайно холодних степових вітрів, які дерева не можуть витримати на плакорі. 

  Окрему цінність становлять зрілі дерева дуба черещатого наявні в урочищі. 

  На нижчих вологіших ділянках та тальвегу балки зустрічаються більш вологолюбні асоціації рослинності за участю очерету. 

  3. Тваринний світ 

  Значна площа урочища та поєднання кількох типів рослинності створює тут сприятливі умови для існування фауни природого степвого комплексу. На території балки зустрічаються комахи занесені до Червоної книги України: подалірій, махаон, бджола-тесляр фіолетова. 

 Територію об’єкту заселює 4 види амфібій. З них джерелянка охороняється міжнародною Червоною книгою, а часничниця та зелена ропуха– Бернською конвенцією. Звичайною є ставкова жаба. З поширених на степових луках плазунів прудка ящірка охороняється Бернською конвенцією, а рідкісна неотруйна змія жовтобрюхий полоз – Червоною книгою України. Звичайною змією вологого днища балки є водяний вуж. 

  На території балки зустрічаються чапля сіра, крижень, чирянка велика, курочка водяна, лиска, мартин звичайний. Також тут можна зустріти великих хижаків: великого яструба, канюка звичайного та зимняка (всі ці виду входять до Додатку ІІ Бернської конвенції). Саме тут нерідко можна побачити і найбільшого в Україні орла – орлана-білохвоста, якого занесено до Європейського Червоного списку, міжнародної та української Червоних книг. 

  Тут також все ще зустрічаються типовий гризун-рийник степу – сліпак звичайний. Наявність помірного пасовищного збою сприятлива для більшості рідкісних наразі степових гризунів: байбаків, ховрахів та земляних зайців.