Предприниматель Артем Кравчук: Я хотел выйти за пределы Доброполья

Чотири роки тому підприємець з Добропілля на Донеччині Артем Кравчук вперше взяв у руки взуттєве лекало. А сьогодні хлопець вже має власний взуттєвий цех і професійно виготовляє взуття під брендом “Вже не босі” .

Раніше Артем працював продавцем на добропільському ринку. Час збігав, майбутній чоботар помітив, що ринок втрачає свою популярність серед населення і вирішив — треба виготовляти взуття самостійно. Мріяв про власний бренд Артем дуже довго, але робота з продажу забирала багато часу і хлопець постійно відкладав реалізацію ідеї на потім.

“Я не хотів орієнтуватися тільки на Добропілля, хотів вийти за його межі. Маленьке місто — маленький збут і попит. І подумав: щоб це подолати, треба виготовляти взуття самому, тоді буде класно ”, — каже Артем.

За знаннями хлопець поїхав до Києва: там знайшовся чоловік, який погодився навчити добропільця азам взуттєвої майстерності. У столиці Артем виготовив і першу пару взуття — туфлі для дружини.

“Процес виготовлення дуже копіткий і потребує посидючості, — розповідає Артем. — Спочатку треба зробити ескіз майбутнього взуття на колодці. Потім зняти лекала та акуратно перенести це все на матеріал, з якого буде твоє взуття. Далі обробляєш матеріал, робиш стельки, все треба прошити… Зараз у мене вже є спеціальні машини для цих процедур, а раніше все робив власноруч. Єдине, що ми і зараз робимо самостійно — це стяжка взуття, тобто надання йому форми”.

Після навчання Артем повернувся додому натхнений, з отриманими знаннями, але зіткнувся з труднощами: матеріали і обладнання коштували дуже дорого, а грошей не вистачало. Хлопець знову повернувся до продажу взуття, але цього разу вирішив — обов’язково довести справу до кінця.

Через деякий час Артему посміхнулася удача: в області запровадили програму “Донецький український куркуль”. Підприємець вирішив скористатися можливістю, і написав проект з виготовлення взуття.

“До “куркуля” я зшив ще дві чи три пари, — згадує Артем. — Працював на старій машинці, ще XVIII століття. Шукав довго, бо для взуття треба спеціальну машинку, яка шиє по шкірі. Ось така знайшлась, з історією, — сміється він. — Тоді шиття займало багато часу: на одну пару витрачав близько 12 годин. Приміщення не було, тож працював на вулиці, на батьківському подвор’ї. Пам’ятаю, як робив стяжку: холодно, осінь, а я там до ночі пропадаю. Сім’я завжди підтримувала мене, а дружина вірила у мій проект, і це було дуже важливо для мене”.

На гроші від перемоги у проекті “Донецький куркуль” Артем одразу купив все необхідне обладнання і знайшов приміщення. Але для молодого підприємця труднощі ще тільки починалися: близько року він витратив на стабілізацію бізнесу.

“Майже вісім місяців я працював без прибутку, бо всі гроші йшли на сплату оренди, податків і зарплату єдиному на той момент працівнику. Був такий момент, коли жили тільки на зарплату дружини”.

Ще одна проблема, з якою зустрівся Артем — пошук людей на виробництво. Це стало для хлопця найважчим, оскільки сам він міг виготовляти тільки одну пару взуття за день. Працював дуже багато, без відпочинку, але щоб налагодити виробництво, Артемові були потрібні ще помічники.

“Один співробітник, який в мене працював після “куркуля”, пішов через декілька місяців, бо так і не зміг опанувати цю роботу. Я працював один, іноді знаходилися люди, але не затримувався ніхто. Одного разу прийшла професійна швея, з розрядом, але шити не змогла. Бо, як з’ясувалося, шити по шкірі і тканині — зовсім різні речі”, — розповідає Артем.

Зараз у чоботаря нарешті з’явився невеличкий штат працівників: всі, хто працюють у “Вже не босі”, молоді люди, до 25 років. Сам Артем каже, що молодь значно краще і швидше засвоює всі необхідні навички взуттєвої справи.

Бренд “Вже не босі” теж продовжує розвиватися — має власний логотип і свою аудиторію. Продають взуття в основному через Інтернет: сторінки у соціальних мережах і окремий сайт дозволяють брендові існувати вже далеко за межами країни.

Спочатку у цеху виготовляли тільки жіночі туфлі, кеди, сандалі та черевики, але, за словами підприємця, вже є перша модель для чоловіків, а незабаром також з’являться жіночі туфлі на підборах.

“Зараз виготовляємо десь 50 пар на місяць, хочу, щоб ця цифра зросла до сотні, — ділиться Артем. — Оскільки у нас не конвеєр, і це дійсно ручна робота, кожна пара індивідуальна, виготовляється окремо для замовника. Звісно, всі клієнти обирають собі взуття з вже існуючих моделей. Я роблю взуття таким, яким сам його хочу бачити”.

Автор: Яна Сергєєва