2, Субота - 19:21:11
История Свято-Успенского храма поселка Святогоровка Добропольского района
Переглядів: 2404
0
10.03.2018 в 09:00:51
Новини релігії
Церква в с. Святогорівка була збудована в далекому 1794 р. поміщиком майором Іваном Павловичем Святогор-Штепіним. [88, 280] У ті часи дворяни дуже часто витрачали кошти для будівництва храмів у своїх маєтках. У XVIII столітті Південна та Східна частини України були майже незаселеними, і тому поміщикам, які отримували тут рангові дачі, зазвичай, не вистачало робочої сили.
Нова церква мала приваблювати селян та переселенців до їх сел та маєтків. Ще однією причиною будівництва храмів було те, що кожен із них мав престольне свято. На ці свята збиралася велика кількість парафіян з навколишніх сел, що давало можливість власнику маєтка організувати в цей день ярмарок для отримання прямого прибутку. У 1860 р. Успенська церква була перебудована штаб-ротмістром Лукою Олексійовичем Шаховим поміщиком села Вікторівка, що було в приході церкви села Святогорівки. У 1896 р. вона була розширена дворянином Іваном Григоровичем Єніним, який володів землями села Аннінське, що також було у приході цієї церкви. 4 серпня 1911 року храм був розширений удруге парафіянами, що зібрали на це 1100 рублів. Церква була дерев’яною та однопрестольною - в ім'я Успіння Пресвятої Богородиці. Церковне подвір’я разом зі спорудою церкви займало територію 2304 квадратних сажнів. А священику і псаломнику ще поміщик Святогор-Штепін виділив у користування 120 десятин орної землі. Храм знаходився майже в центрі села, неподалік від того місця, де зараз стоїть клуб. Ззовні храм був дуже гарним. Сама споруда церкви мала 1 купол і 1 дзвіницю. Верхівку дзвіниці прикрашав великий купол, а шпиль церковної споруди — малий. Вхід до церкви був зроблений у вигляді великої арки. Вікна на дзвіниці мали таку ж форму. Навколо церкви були висаджені дерева, які захищали парафіян у спеку і створювали своєрідну паркову зону. Церковна територія була оточена огорожею з цегли, яку побудували в 1910 році. Цегла паркану була укладена так, що утворювала хрестоподібні малюнки. У кутку за огорожею було побудовано одноповерховий цегляний будинок, де жили священик і псаломник. Вхід на територію церкви був через залізні ворота.
Першим священиком Успенської церкви села Святогорівка був Матвій Орловський. [93, 788] Саме його ім'я згадує катеринославський єпископ Феодосій Макаревський у своїх спогадах, і саме воно фігурує у документах 1799 року. На жаль, нам невідомо, скільки років він служив у цьому храмі, так само, як і невідомі імена священиків і псаломників першої половини XIX століття. З 1872 року Катеринославська єпархія починає видавати щотижневу газету “Катеринославські єпархіальні відомості”, в якій були відображені зміни по службі. Саме завдяки цій газеті вдалося з'ясувати імена всіх священослужителів Успенської церкви з 1872 по 1917 рік. У різні часи у ній служили: священики: Іоанн Запорожський (1872-1875) [1, 414]
Олександр Дмитрієвський (1875-1884) [6, 499; 10, 449; 12, 534; 27, 203]
Олександр Феодосьєв (1884-1889) [25, 266; 40, 300]
Феодосій Жолтоногов (1889-1892) [39, 345; 49, 233]
Віссаріон Феодосьєв (1892-1897) [49, 233]
Павло Семенович Соболєв (1897-1904) [55, 14; 66, 219]
Платон Дмитрійович Іванов (1904 – 1915) [67, 292]
Василь Постригаєв (1915 - 1917) [76, 166];
псаломники: Матвій Погребний (до 1873 року) [3, 294]
Василь Камінський (червень 1876- липень 1876) [8, 274; 9, 308]
Леонтій Григор'єв (1876-1878) [9, 308; 15, 78]
Стефан Степанов (1878-1879) [15, 78; 17, 320]
Георгій Моісеєв (1879- 1883) [17, 320; 22, 265]
Парфеній Чехранов (1883-1885) [22, 266; 30, 21]
Іоанн Миропольский (1885-1891) [32, 212; 45, 135]
Стефан Балабанов (1891) [48, 432]
Ілля Євецький (1891- 1893) [47, 402; 51, 13]
Пилип Стояновський (1894-липень1894) [52, 46; 54, 211]
Павло Євецький (1894-1904 ) [54, 211; 68, 124]
Дмитро Васильович Шокотко ( 1905 – 1914) [69, 187];
Іоанн Славгородський (1914 – 1917 )
церковні старости: Костянтин Сабо (до 1877 року) [4, 130]
Йосиф Перепичаєнко (1876-1880) [11, 22]
Микола Савостьянов (1880-1884) [19, 66]
Пимон Разгон (1884-1900) [25, 267; 46, 164; 53, 101]
Іван Юрин (1901-1903) [62, 205]
Дмитро Авраменко (1903- 1906) [60, 83; 64, 143]
Антоній Євсеєнко ( 1906- ?) [71, 230]
Іван Юрин (1916 -?) [74, 41].
Іноді священики займали одразу не одну, а кілька посад. У 1906 році було звільнено духовного слідчого Іоана Гончарова, а на його місце поставлено священика Святогорівської церкви Платона Іванова, але у цьому ж році він відмовився від посади. [70, 134; 72, 250]
Священослужителі займалися не тільки відправленням релігійних треб, але й благочинною діяльністю та збором коштів. Для цього в Російській імперії було створено чимало різних товариств. Деякі з цих товариств очолювалися членами імператорської родини. Так у 1897 році було створено Імператорське Православне Палестинське Товариство, членом якого був святогорівський священик Павло Соболєв. [56, 192] Щорічно на потреби товариства Соболєв жертвував по 10 рублів. [56, 192] У той час це були немалі гроші. Крім того, відомо, що священики села Святогорівки в 1891 році зібрали 36 рублів 44 копійки для допомоги голодаючим [48, 479-480], в 1904 році, коли почалась російсько-японська війна, причтом Успенської церкви було зібрано 40 рублів для санітарних потреб армії і на утримання сиріт загиблих моряків. [65, 150]
За сумлінну службу єпархіальне начальство іноді нагороджувало священослужителів, які чимось відзначилися або досягли певних успіхів на освітньому або богословському поприщі. В якості нагород їм дозволялося носити елементи одягу, які вказували на їх відзнаки. Це могли бути: набедреник, чорна, фіолетова або зелена скуф`я, камілавка, наперсний хрест. Нагороди отримували й священики села Святогорівки. Так першого жовтня 1876 року правом носити зелену скуф’ю був нагороджений Олександр Дмитрієвський. [7, 397] Весною 1917 року на Пасху набедреник отримав Василь Постригаєв. [76, 166]
Єпархіальне начальство нагороджувало за сумлінну службу або пожертвування на користь храму не тільки священиків, а й цивільних осіб. Але їм в якості нагороди видавали подяки й благословіння, які друкували в єпархіальній пресі, грамоти, іменні Біблії й хрести. Так в документах від 24 березня 1873 року похвальною грамотою було нагороджено підпоручика Костянтина Сабо [4, 130], якого згодом було обрано церковним старостою. У 1880 році архіпасторським благословенням був нагороджений представник церковно-піклувальної ради Святогорівської церкви Максим Васильович Макаров за турботу про потреби храму. Він пожертвував 8 ікон, напівшовковий підрізник і пофарбував дзвіницю масляною фарбою. Загальна сума його пожертв склала 222 рублі. [18, 301] У 1897 році члени церковного піклувального комітету отримали архіпасторське благословення за розширення Успенської церкви. [57, 388] У 1901 році подяку від єпархіального начальства за піклування про храм отримав староста Іван Юрин і всі прихожани церкви. [63, 220] У 1908 році Єпархіальне Начальство виразило подяку прихожанам Успенської церкви села Святогорівки за пожертву трьох ікон загальною ціною 260 рублів. [73, 467]
Іноді між духовенством виникали суперечки, частіше за все земельного характеру. Одна з таких суперечок виникла після смерті одного із священиків — Іоанна Запоріжського в 1875 році. Його діти хотіли зібрати врожай, що залишився від батька на церковній землі, але новопоставлений священик — Олександр Дмитрієвський почав претендувати на цю землю і на вже засіяне поле. Цю суперечку вирішили тим, що єпархіальне начальство встановило правило, згідно з яким початком сільськогосподарського року вважалося 1 вересня. До цього дня врожай на церковній ділянці мав належати тим, хто його посіяв, і лише з 1 вересня земля переходила до нового користувача. [5, 332]
У 1890 році в селі Святогорівці з'явилася група сектантів з 10 осіб. [43, 569] (Дод. 8) Сьогодні в поняття «секта» вкладається дещо інший зміст, але в офіційних документах ХІХ – початку ХХ століття сектанськими називали всі релігійні організації, які не належали до православної церкви, тому тут використано саме цей термін. На жаль, документи не повідомляють, до якої саме секти належали ці люди. Найпоширенішими сектами в Катеринославській губернії в другій половині XIX століття були баптисти, штундисти, шалопути, розкольники. Церква намагалася боротися з поширенням сектанства. Сектантів не приймали до споживчих товариств, їм забороняли пропаганду своєї віри й створювали спеціальні місіонерські комітети, через які намагалися за допомогою проповідей і повчальних бесід повернути їх у православ'я. 16 вересня 1890 року був створений Гришинський місіонерський комітет у складі: голова комітету священик Іоанн Домовський, члени комітету: священики Федір Котляревський, Михайло Степанов, Феодосій Жолтоногов, селяни Антон Палієнко, Костянтин Козлов, Яків Терхунов. [42, 403] Серед членів цього комітету священик села Святогорівка був присутній невипадково, бо в його приході також були сектанти, з якими потрібно було якось боротися. Історія Гришинського місіонерського комітету була недовгою, за документами нам відомо лише 2 протоколи виїздів членів цього комітету для боротьби з сектантами, [42, 403; 44, 482] але незважаючи на це, згідно з документами другої половини 90х років XIX століття, сектантів у Святогорівці вже не було.
7 червня 1916 року в житті Святогорівського Успенського храму відбулася дуже визначна подія. Через Святогорівку пройшов хресний хід з чудотворною іконою Божої Матері «Самарською». [75, 148] Цей хід рухався маршрутом Новомосковськ – Бахмут. У Святогорівку хресний хід ішов з боку села Мирна Долина. Перехід був дуже важкий: по-перше, віряни мали за день пройти відстань в 21 версту, по-друге, у той день здійнявся дуже сильний вітер, який ніс по степу пил. Незважаючи на це, учасники хресного ходу прибули в село вчасно. Біля храму їх зустрічали. Для святині там уже була влаштовано високий майданчик, декорований різнокольоровою тканиною, на ньому висилася арка, прикрашена гілками хвойних дерев. Першим промову казав отець Благочинний. За ним виступив місцевий хор під керівництвом псаломника Іоана Славгородського. Приспів до акафісту разом з хором співали всі священики, виходило дуже урочисто. Всеночна служба закінчилася дуже пізно. Проте закінчити службу одразу не вийшло. Коли всенощне богослужіння вже наближалося до фіналу, до ікони стали підходити шахтарі, які працювали поряд з селом на рудниках Бродського, у них тільки-но закінчився робочий день. Було прийняте рішення продовжити службу, щоб дати можливість шахтарям помолитися біля чудодійного образу. Наступного дня, 8 червня, священики, що супроводжували ікону читали проповіді: ієродиякон отець Антоній розповів присутнім про цю ікону, місіонер А. П. Красовський повідав селянам про страждання Богоматері біля хреста Христова, про дві зустрічі Христа й наприкінці служби він виголосив патріотичну промову з приводу взяття російською армією Чернівців (це сталося в той же день). Службу восьмого червня правили отець Благочинний, священики отці М.Глаголевський, В. Постригаєв, П. Іванов, М. Колтипін, П. Яновський, І.Песоцький, І. Крещановський, Д. Андрієвський та диякони С. Ковтун, І.Калафатов, Т. Баша й ієродиякон отець Антоній. Після обідні хресний хід рушив далі у бік села Криворіжжя. Поклонитися святині лише зі Святогорівки, не рахуючи мешканців навколишніх сіл, прийшло майже все її населення. Воно становило тоді 2908 чоловік. [75, 148]
Окрім боротьби з поширенням сектантських вірувань, церква приділяла дуже велику увагу питанню організації освітнього процесу в селі. Наявність в селі школи давала священикам можливість змалечку виховати в дітей шанобливе ставлення до православних цінностей. З цим пов'язана й історія виникнення школи у селі Святогорівка. Уперше церковно-приходська школа з'явилась у Святогорівці в 1882 році. [38, 164] Ця школа утримувалась за рахунок селян, які навчали там своїх дітей і забезпечували школу всім необхідним, у тому числі частина їх пожертв йшла на оплату праці вчителя. У документах 1884 року згадується ім'я одного з перших учителів святогорівської школи. Ним був Яків Феодосьєв. [28, 445] У 1885 році його на цій посаді змінив Костянтин Домовський. [29, 366] Учителем він був лише один рік, вже в 1886 він звільнився за власним бажанням [37, 50], скоріш за все, через припинення фінансування школи. Святогорівська церковно-приходська школа проіснувала недовго. За «Звітом про стан школ грамоти і церковно-приходських школ» 1886 року, школа в селі позначена, як недіюча. Закриття Святогорівської школи пов'язано з неврожаєм 1886 року. Через неврожай селяни не могли утримувати школу й змушені були її закрити. У звітах про стан церковно-приходських школ і школ грамоти в Катеринославській єпархії до 1891 року Святогорівка значиться як населений пункт, в якому не було ані церковно-приходської школи, ані школи грамоти. В 1891 році школу знову було відкрито. [50, 18] Але пропрацювала вона лише один навчальний рік. За звітом наступного 1892-1893 навчального року, Святогорівський приход був серед тих, де не було ніякої школи.
мав проїздити в цей день через Святогорівку, іншого шляху від Степанівки до Сергіївки просто не було.
Скоріш за все, через брак часу і через те, що відстань від Степанівки до Сергіївки була досить великою (50 верст), а дорогою потрібно було робити зупинки, Симеон виїхав дуже рано і в Святогорівку прибув, коли школа була ще закрита. Тому він у Святогорівці відвідав тільки церкву. Таким чином, в святогорівській школі грамоти інспекція в 1900 році не проводилася.
Єпархіальне Начальство виразило подяку представникам церковно-приходського піклування за турботу над церквою в газеті “Катеринославські Єпархіальні Відомості” за 1901 рік. Третя святогорівська школа грамоти проіснувала також не довго. Її доля нам не відома. У документах 1908 року в Святогорівському приході значилася лише одна школа — школа грамоти в селі Аннінському, де, за даними довідника, тоді навчалося 51 хлопчик і 13 дівчат. [88, 280] Отже, у 1908 році в селі Святогорівка школи знову не було. А вже у 1913 році, згідно з документами, в Святогорівському приході існувало 3 школи: 1 церковно-приходська і 2 земських. [92, 131] Коли вони були створені, встановити не вдалося.
Одна із земських шкіл була споруджена в Святогорівці. Приміщення земської школи, яке побудували в 1911 році, збереглося до сьогодні. Зараз це один із корпусів сучасної святогорівської школи.
У 1917 році почалася революція, яка кардинально змінила становище і роль церкви в житті суспільства. Після перемоги більшовики почали проводити антирелігійну політику з метою послабити вплив церкви на населення. Уже 2 лютого 1918 року декретом Раднаркому церква була відокремлена від держави, а школа від церкви. Це означало припинення державного фінансування церковних установ та заборону священикам викладання в школах. Окрім цього церковні громади були позбавлені права володіти майном, а їх майно оголошувалося народним. В 1921 році країну охопив голод. Цю подію радянська влада використала для реквізиції майна церков і монастирів, пояснюючи це необхідністю допомоги голодуючим. Свято-Успенську церкву Святогорівки теж не оминула ця участь. У 1921 році все її майно було реквізоване. Ось як про це згадував учасник реквізиції В.Ф.Белявець: «По указанию губисполкома в Гришинском округе началось изъятие золотых предметов и ценных вещей в церквях. Выезжали целыми бригадами свыше десятка бойцов... Мне было поручено возглавить группу, которая выезжала в Святогоровку. Церковный староста с разрешения священника открыл нам церковь. Началось изъятие ценностей, свидетелями чего было много верующих. Я им рассказывал о положении в стране, связанном с голодом. Когда очередь дошла до большого золотого креста возле главного входа в алтарь, поп взял его и, обращаясь к присутствующим, сказал: „Верующие миряне, сей крест из рук верующих в руки неверующих я отдать не могу. Бог покарает этих нелюдей“. Верующие заволновались и стали кричать, угрожая нам. Кто-то хотел вырвать винтовку из рук охранника, кто-то пытался схватить нас. Пришлось применять оружие...» [94]
Пограбування храмів не стало останньою дією влади щодо церкви. У 20-ті роки радянська влада розгорнула активну атеїстичну роботу. З 21 грудня 1922 в СРСР почала видаватися газета «Безбожник», на шпальтах якої велась агітація проти відвідування церков. Згодом починають видаватися журнали антирелігійної спрямованості: «Безбожник у станка» в 1923 році і «Безбожний крокодил» в 1924 році. У 1925 утворюються загальносоюзні громадські організації «Союз воинствующих безбожников СССР» під керівництвом Омеляна Ярославського та юнацька «Юный воинствующий безбожник». При школах створювалися гуртки юних атеїстів. Усі прихожани Свято-Успенської Святогорівської церкви потрапили під сильний суспільний і державний тиск. Результатом цього було різке зменшення кількості людей, що відкрито відвідували церкву. Логічним продовженням цієї політики стала так звана «Безбожна п’ятирічка», започаткована в 1932 році. Протягом 1932-1937 рр. було закрито всі церкви на території Добропільського району. Єдина церква, яка продовжувала функціонувати в цей період, це була церква Святогорівки, до якої тепер змушені були ходити віруючі з усієї Добропільщини.
У 1941 році розпочалась війна, і Святогорівка була окупована фашистами. У роки окупації церква не працювала. За розповідями старожилів, німці не втручалися в діяльність церкви, але заборона селянам збиратися великими групами стала причиною припинення служб.
Після визволення села від загарбників роботу церкви відновили. Першим повоєнним священиком став отець Никанор. На жаль, прізвище священика і роки його служби встановити не вдалося. Пропрацювала церква у Святогорівці після війни недовго. 19 грудня 1949 року в Свято-Успенській церкві почалася пожежа. [87, 5] За свідченням місцевих жителів, хтось увечері жбурнув у вікно церкви пляшку з запалювальною сумішшю. [90] Дерев’яну споруда храму полум’я охопило дуже швидко, зберегти її не вдалося. Церква повністю була знищена. Зловмисника так і не знайшли.
У 1950 році громада Святогорівки разом з отцем Никанором зібрала кошти і на них викупила недобудований будинок на околиці села та переробила його у нову церкву [87, 5], яка стоїть й до нашого часу. У тому ж році була викуплена й сусідня садиба з трьома будинками. Згодом в одному з них була утворена хрестильна, другий був перероблений у будинок для півчих, а в третьому обладнана просфорня. [91] У 1961 році новим священиком Свято-Успенської церкви Святогорівки став отець Іоанн (Іван Сергійович Сапсай). [89] Сам він був не місцевим. Народився на Чернігівщині в містечку Ічня в 1924 році, потім служив в Прилуках, а з Прилук уже в сані протоієрея разом з усією родиною він переїхав до Святогорівки. [89] Працювати йому доводилося в дуже важких умовах. Адже влада в ті часи церкву не шанувала, але незважаючи на те, йому вдалося зробити дуже багато, щоб прикрасити й зберегти прихід. У роки його настоятельства церква була розширена.
Джерело: http://dobro-vera.dn.ua Мітки:
|
