Деятельность и проблемы трудовых архивов Доброполья

На відміну від документів Національного архівного фонду, якими переймаються державні архіви, обовʼязок збереження так званої документації з особового складу – наказів про кадрові переміщення і зарплатних відомостей – покладено безпосередньо на суб’єктів господарювання або їхніх правонаступників. На жаль, у разі ліквідації чи реорганізації підприємств безвідповідальність посадових осіб часто позбавляла колишніх працівників права на справедливе нарахування пенсій.

Ситуація змінилася на краще із внесенням, свого часу, змін до законів «Про місцеве самоврядування» та «Про Національний архівний фонд та архівні установи», згідно з якими до повноважень влади на місцях увійшло «централізоване тимчасове зберігання архівних документів, нагромаджених у процесі документування службових, трудових або інших правовідносин, та інших документів, що не належать до національного архівного фонду». Так з’явилися правові підстави для створення трудових архівів, у яких стали акумулювати фактично покинуту напризволяще документацію ліквідованих колгоспів, підприємств, установ.

Згідно рішення Добропільської районної ради в 2003 році було створено архівний відділ районної ради (трудовий архів) і в нашому районі.

За період свого існування трудовий архів накопичив і зберігає документи з особового складу 146 ліквідованих підприємств і організацій та відповідних виборчих комісій (7380 документальних одиниць), де трудилися тисячі працівників, які після створення трудового архіву позбулися проблем з отриманням довідок про зарплату, стаж чи професійні пільги.

В 2017 році працівниками архіву опрацьовано 1115 запитів (1095 запитів виконано з позитивним результатом), кожен із яких має прямий стосунок до соціального захисту колишніх працівників і гарантування їхніх законних прав.

Але невизначеності тривають…

З липня 2012 року набрала чинності нова редакція статті 29 Закону України «Про Національний архівний фонд та архівні установи», яка навіть змінила назву на «Архівні установи органів місцевого самоврядування», і яка тепер звучить так: « Архівна установа сільської, селищної, міської ради здійснює централізоване тимчасове зберігання архівних документів, нагромаджених у процесі документування службових, трудових та інших правовідносин юридичних і фізичних осіб, що не належать до Національного архівного фонду».

Тож основою мережі трудових архівів вольовим рішенням законодавців стала сільська і селищна ланка, тим часом як архівні заклади на рівні району фактично…опинилися поза законом. Зрозуміло, що йдеться не про державні районні архіви, мета діяльності яких чітко регламентована ст.28 зазначеного закону.

Питання, мережу яких саме архівів доцільніше розвивати – сільських чи районних, є дуже гострим, і до цього часу воно так і не знайшло відповіді навіть на найвищому рівні.

Чи під силу всім сільським і селищним радам створити повноцінні трудові архіви (і головне – чи є в цьому потреба?) – далеко не риторичне запитання. Адже архівами мають опікуватися фахівці. Тим часом на селі цю роботу зазвичай виконує фактично на громадських засадах хтось із штатних працівників сільської ради. Більше того, ніхто не може гарантувати безпеки документам – протипожежної та охоронної тощо.

Суперечки тривають, зміни, яких потребує закон, не вносяться, а більшість районних рад, тим часом, продовжує опікуватися своїми трудовими архівами, які працюють на благо жителів району, і не спішить знищувати набутий роками позитивний досвід.