Епідемія туберкульозу зареєстрована в Україні з 1995 року. Епідемія вважається
тоді, коли на 100 тисяч населення – хворих 20 осіб, в Україні ці показники
значно вище.
Велике Добропілля і Добропільський район мають теж
невтішні результати. За даними, які надала фтизіатр Добропільської центральної
районної лікарні, за 10 місяців 2008 р. виявлено 50 випадків активного
туберкульозу серед міського населення, за відповідний період 2007 р. – 54. Серед
сільського населення за 10 місяців 2008 р. зареєстровано 10 таких випадків, за
відповідний період минулого року – 11.
Захворюваність у великому
Добропіллі за поточний рік склала 76,0 на 100 тис. населення, у минулому році –
82,0 на 100 тис. населення. У Добропільському районі захворюваність за 10
місяців 2008 р. становить 55,0 на 100 тис. населення, відповідно у 2007 р. –
60,0 на 100 тис. населення. Олена Григорівна відзначила: „Таким чином
відбувається тенденція до стабілізації захворюваності активними формами
туберкульозу на високих показниках. У Великому Добропіллі спостерігається
зниження захворюваності на 7%, у районі – на 9 %”.
Також я звернулася до Олега Валерійовича Каташова –
начальника відділу охорони здоров’я, щоб поставити йому кілька запитань з
проблеми туберкульозу.
- Олеже Валерійовичу, як Ви вважаєте, чому в Україні ця
хвороба настільки поширена? Чи настане час, коли можна буде сказати: „У нас
туберкульозу немає!”.
- Саме так говорили в часи СРСР, тоді велася активна боротьба
з туберкульозом. Зокрема, хворих ізолювали, лікували в тубдиспансерах близько
року, направляли їх в санаторії. З того часу багато диспансерів було закрито, у
тому числі і в Красноармійську, де лікувалися наші хворі, а тепер, щоб їх
відкрити, потрібні величезні кошти. Є й інші нюанси.
Окрім того, на мою думку, хоча на сьогодні є закон про
безкоштовне лікування хворих на туберкульоз, але потрібен ще закон про
обов’язкове лікування хворих на туберкульоз. Такого закону немає. А для того,
щоб повністю вилікувати туберкульоз треба хворих ізолювати, як це робиться в
Німеччині.
- Чи реально на сьогодні відкрити тубдиспансер для лікування
хворих, зокрема на території великого Добропілля?
- Була колись у нас така задумка. Незважаючи на те, що і
лікарів-фтизіатрів у нас не вистачає, і фінансів. Але ми зробили перший крок –
хотіли на базі Білозерської лікарні зробити тубдиспансер, а медперсонал
поліклініки перевести в поліклініку м. Добропілля. Але, по-перше, цю ідею не
підтримали ні білозерці, ні Білозерська міська рада. Сказали, що ми не хочемо з
хворими дихати одним повітрям. Я тоді їм відповів, що хворі б дихали на закритій
території, а так вони дихатимуть поряд з Вами: в магазинах, транспорті, в
лікарнях, тощо.
Місто-супутник Білозерське має славу „101 кілометра”. Чи
введеться якась робота з особами, які виходять з тюрем? Адже за статистикою
захворюваність на туберкульоз в тюрмах в 50 разів вищя, ніж серед громадян
звичайного середовища.
- Так. У нас створена спостережна комісія, яку очолює перший
заступник Добропільського міського голови І.І.Курдя. В ній об’єднані зусилля
різноманітних служб: МВС, соціальних працівників. Зокрема, ми стежимо за тим,
щоб ті, хто визволилися, обов’язково і в першу чергу проходили флюорографію.
- Чи виділяє Добропільська міська рада кошти для лікування
хворих на туберкульоз? Яка динаміка?
- Якщо в 2007 році на Програму боротьби з туберкульозом
виділили 37,6 тис. грн., то в 2008 ця сума збільшилася і склала 58,2 тис. грн.,
у тому числі ми отримали субвенцію з районного бюджету.
- Цій проблемі дійсно надається більше уваги, ніж раніше, чи
це пов’язано з інфляцією?
- Звичайно більше, наприклад, на 2009 рік ми запланували
соціальну підтримку хворим на туберкульоз, тобто їм двічі на місяць будуть
надаватися продуктові пайки.
- Ви вважаєте, що це збільшить бажання лікуватися?
- Такі пайки підвищують імунітет у хворих, що дуже важливо
для успішного лікування туберкульозу. Я вважаю, що у людей потрібно бути взагалі
бажання лікуватися, адже це їхнє життя, майбутнє. Яким воно буде, головним чином
залежить від них.
- Спасибі, Олеже Івановичу.
- Спеціалісти міста та району висловлюють слушні думки щодо
подолання туберкульозу. Але головне, що вони готові підтримати, допомогти
людині, яка хоче вилікуватись від туберкульозу. На жаль, не кожний хворий іде
назустріч лікареві.
- Давайте об’єднаємо зусилля влади медиків, журналістів,
свідомих громадян і спробуймо наповнити новим змістом прагнення хворих – надією,
увагою до себе і відповідальністю.
Юлія БУРХОВЕЦЬКА. Газета "Новий
шлях"
0
