http://www.dobrepole.org.ua/index/0-131
(часть файла)

Місця боїв Червоної Армії

В роки Вітчизняної війни місцями запеклих боїв Червоної Армії з фашистами на території нашого міста були:

Станція Добропілля і селище Залізничне. Січень 1942р. (134-й кавалерійський полк 5-го кавалерійського корпусу генерала А.А.Гречко).
Форсувавши р. Бик 28.01.1942, кавалеристи 5 корпусу наступного дня вели бої на околицях с. Добропілля, Мар'ївка, Гришине, Сергіївка, Красноярське та на підступах до Слов'янки. Вранці 29.01.1942 противник силою 2 полків піхоти контратакував наступаючі частини 5 кавалерійського корпусу з району Добропілля і Красноармійський Рудник. Наприкінці 29.01.1942 5 кавалерійський корпус зайняв оборону по рубіжу р. Бик, звідки після напружених боїв мав відступати, займаючи кругову оборону.

Південно-західна частина міста ( поле між станцією Добропілля і шахтою ім.РСЧА) і селище Зарічна сторона. Лютий 1943р. (183-я танкова бригада комбрига Г.Я.Андрющенка 10-го танкового корпусу).
З ранку 14.02.1943 р. в районі Красноармійського рудника і Добропілля веде оборонний бій 183 танкова бригада (Г.Я.Андрющенко) 10 танкового корпусу (В.Г.Бурков, який на той час вибув у зв'язку з пораненням), яка йшла на допомогу "кантемирівцям" - 4 гвардійському танковому корпусу (П.П.Полубояров) до Красноармійського. Основні сили 10 танкового корпусу з 12.02.1943 були затримані в районі Черкасського, і лише 16.02.1943 змогли зайняти оборону в районі Добропілля, змінивши передову 183 танкову бригаду, яка вийшла у напрямі Красноармійського.

Південно-східна частина м.Добропілля - поле між станцією Добропілля і шахтою «1-2»Гігант» (нині ш.«Добропільська»). Лютий 1943р. (110-а танкова бригада 18-го танкового корпусу генерала Б.С.Бахарова).
Частини 18 танкового корпусу Б.С.Бахарова змінили 10 танковий корпус В.Г.Буркова в районі Добропілля 18.02.1943 р.; останній вийшов у напрямі Красноармійського, оскільки там частини 4 гвардійського танкового корпусу П.П.Полубоярова (разом зі 183 танковою бригадою 10 танкового корпусу) були частково вибиті з міста. Ціною середніх втрат становище 4 гвардійського і 10 танкових корпусів у Красноармійському було відновлено до 19.02.1943 р.
Втім, противник зміг зібрати бойові підрозділи 7 і 11 танкових дивізій, 333 стрілецької дивізії і дивізії СС "Вікінг", 20.02.1943 поновив наступ і вибив частини 4 гвардійського і 10 танкових корпусів з основної частини міста. З боєм в районі с. Гришине, основні частини корпусів відступили в район Добропілля, де оборону міста займав 18 танковий корпус. Частини 4 гвардійського і 10 танкових корпусів зайняли оборону західніше Добропілля фронтом на південь і південний схід. В Красноармійському (північна частина міста) залишалася група з 9 окремої танкової бригади 4 гвардійського танкового корпусу і 183 танкова бригада 10 танкового корпусу.
Вранці 21.02.1943 сили 11 танкової дивізії противника атакували радянські танкові корпуси з району Гришино, а дивізія СС "Вікінг" наступала через Криворіжжя. Оборона була жорсткою: на пряму наводку були поставлені установки РС. Але, частини 18 танкового корпусу були вибиті зі своїх позицій і частково розколоті; 10 танковий корпус також був змушений відступити до вузлу доріг біля с. Степанівка. Відколота частина на чолі з командиром 18 танкового корпусу Б.С.Бахаровим з'єднатися з основними частинами 10 і 18 танкових корпусів у Степанівці не змогла, і була змушена виходити в район Барвенково самотужки.

Селище шахти ім.РСЧА ( колись – Ерастівка) і селище Парасковіївка. Лютий 1943р. ( 183-я т.б. 10-го т.к. і 9-а окрема гвардійська танкова бригада 4-го гвардійського Кантемирівського танково гокорпусу).
Частини 10 і 18 танкових корпусів, що залишалися в північній частині Красноармійського, під тиском 333 стрілецької дивізії противника залишили місто в ніч на 23.02.1943, і відступили під прикриттям ар'єргарду з 4 танків, користуючись відсутністю суцільного фронту. В районі Добропілля бій танкисти вели 23.02.1943, після чого відступили в напрямі с. Очеретине (шлях від Добропілля до Очеретино частково пролягав грунтовими дорогами, а сніг почав танути приблизно за тиждень до цих подій).

Добавлено (24.09.2009, 10:13:28)
---------------------------------------------
Об этом периоде ВОВ удалось достать информации ох, как мало! Может быть, тем Доброполье, Красноармейск, Александровка, Лозовая и Барвенково в Донбасской оборонительной операции и интересны...

***
После тяжелых поражений Красной армии под Уманью (август 1941 г.) и Киевом (сентябрь 1941 г.) были разбиты основные силы Юго-Западного и Южного фронтов. Напряженные бои с противником, превосходящим вооруженные силы СССР, задействованные в военных операциях, по численности войск и авиации в 2 раза, а по орудиям и миномётам – в 3 раза, проходили на подступах к Харькову и Донбассу – рубеж Белополье – Красноград – Новомосковск – р. Днепр – Мелитополь – оз. Молочное. Командование Юго-Западного направления сознательно отказалось от наступательных операций с целью прикрытия Крыма, передав окончательно стратегическую инициативу в руки противника.

В конце сентября 1941 г. Донбасс прикрывали:
- 6-я армия Юго-Западного фронта – рубеж Красноград – Новомосковск; по численному составу уступала 17-й армии противника в 2,5 раза, а по орудиям и миномётам – в 4 раза;
- 12-я армия Юго-Западного фронта – рубеж Новомосковск – р. Днепр; по численному составу уступала 1-й танковой армии в 2 раза, а по орудиям и миномётам – в 3 раза;
- 9-я и 18-я армии Южного фронта – рубеж р. Днепр – Мелитополь – оз. Молочное; были максимально укомплектованы, по численному составу уступали 1-й танковой и 11-й армиям противника в 1,1 раза, а по вооружению – в 1,4 раза.
Так же силами рабочих и интеллигенции Донбасса были построены оборонительные (Михайловка – оз. Молочное, Лозовая – Павловка – Ялта) и отсечные рубежи (Павлоград – Лозовая, Иловайск – Богатырь и пр.), новые пути сообщения.

В ночь на 22 сентября 1941 г. войска 12-й армии Южного фронта занимали оборону по р. Орель. Части 6-й армии Юго-Западного фронта отступали в направлении Лозовой, - противник занял Красноград. Уже 24 сентября противник возобновил наступление, а к 27 сентября стык Юго-Западного и Южного фронтов переместился на рубеж Зачепиловка – Новомосковск. Пользуясь тем, что Красная армия не успела закрепиться на рубеже, противник 28 сентября занял Новомосковск, создав непосредственную угрозу Донбассу. На стыке Юго-Западного и Южного фронтов противник сосредоточил до 90 % численности своей группировки, задействованной в боях против армий, обороняющих Донбасс, и ок. 900 танков. Наступление возобновилось 29 сентября и велось по 2 расходящимся направлениям: на Павлоград и на Синельниково. Не выдержавшие натиска, части 12-й армии Южного фронта начали отходить, а 2 октября был прорван фронт в районе Михайловки (окрестности Синельниково). Командование фронта обратилось с просьбой отвода войск на рубеж Павлоград – Васильковка – Орехов – Мелитополь, и 3 октября была получена соответствующая директива.

Однако, закрепиться на новом рубеже войска Южного фронта не успели: 4 октября группа Клейста (1-я танковая армия противника) прорвала фронт в районе Орехова, развивая ширину прорыва за сутки до 40 км. Уже к 7 октября части 9-й и 18-й армий были замкнуты в котле между Мелитополем и Бердянском. Из окружения советские войска прорывались, пользуясь отсутствием сплошного фронта, на Володарское и Сартану. Бои 18-й армии в окружении продолжались до 10 октября, в результате чего армия лишилась основных своих войск. Остатки 9-й и 18-й армии прорывались из окружения до 13 октября. И хотя уже 11 октября 1941 г. командование Южного фронта рапортовало о восстановлении боеспособности 9-й и 18-й армий, противник успел занять Мариуполь и распространялся в Сталинском и Ростовском направлениях. Линия фронта была максимально растянута, фронт «трещал по швам». Защищать Сталино было практически некому. Только организованный отход и оборона по кратчайшей линии фронта могли спасти армию.

Добавлено (24.09.2009, 10:14:23)
---------------------------------------------
***
До 10 октября 1941 г. 12-я армия Южного фронта вела напряженные бои на рубеже Павлоград – Васильковка, после чего было решено закрепиться на новом оборонительном рубеже Варваровка – Гришино – Красное. План отхода предполагал закрепление на основном рубеже до 13 октября и нанесение сильного контрудара по наступающему противнику из района Гришино. Так же предполагалась оборона на промежуточных рубежах Крыштоповка – Чаплино – Гавриловка, Верхняя Самара – Петропавловка – Гавриловка и Троицкое – Славянка – Межевая – Новопавловка. Наступление противника от рубежа Булаховка – Домаха началось 10 октября, а 11 октября 1941 г. Павлоград был занят немецкими войсками.

Непосредственно Красноармейское и Александровку прикрывали 15-я, 74-я, 136-я, 261-я, 296-я стрелковые и 30-я конная дивизии 12-й армии Южного фронта. Согласно плану, 74-я стрелковая дивизия должна была сосредоточиться в районе Новотроицкого, 15-я стрелковая дивизия – отойти на рубеж Богдановка – Дмитриевка, затем – сосредоточиться в районе Новоселовки, Викторовки и перейти в армейский резерв. Части 136-й стрелковой дивизии предполагалось отвести на рубежи Дмитриевка – Чаплино, Петровка – Николаевка – Всесвятка, Троицкое – Межевая и Криворожье – Гришино. Части 261-й и 296-й стрелковых дивизий отступали вдоль железной дороги от Чаплино на Межевую, затем – в направлении Петровских совхозов. Кавалеристы 15-й конной дивизии должны были быть сосредоточены в районе Знаменовки, Петровки и находиться в резерве. Штаб 12-й армии Южного фронта до выхода на основной рубеж находился в Красноармейском, по выходу должен был переместиться в Дзержинск.

Однако, эти планы были сорваны наступлением противника в полосе действия 6-й армии Юго-Западного фронта: 11 октября началось наступление из Сахновщины на Лозовую. На следующий день гремели бои западнее и юго-западнее Лозовой, появилась опасность последующего наступления противника от Лозовой на Красноармейское. Поэтому, были задействованы армейские резервы, 15-я стрелковая и 30-я конная дивизии, для организации обороны по рубежу р. Самара. К вечеру 14 октября пала Лозовая, а с утра 15 октября противник атаковал левый фланг 393-й стрелковой дивизии 6-й армии Юго-Западного фронта, обеспечивающей стык с Южным фронтом. Последняя отошла на рубеж Гавриловка – Елизаветовка.

Критическое положение на фронте южнее Сталино, и на стыке Юго-Западного и Южного фронтов, вынудило Ставку принять решение об организованном отводе советских войск, построении по кратчайшей линии и организации жесткой обороны на ней. Уже 15 октября 1941 г. вышла соответствующая директива, а на следующий день был организован план организованного отхода. Согласно плану, до 30 октября 1941 г. войска Юго-Западного и Южного фронтов должны были выйти на рубеж Касторная – Старый Оскол – Валуйки – Купянск – Красный Лиман – Артёмовск – Горловка – Харцызск – Матвеев-Курган – р. Миус. Однако, с учётом успехов противника на вышеуказанных участках, уже 19 октября в план были внесены коррективы, ускоряющие отвод войск Южного фронта.

План предполагал выход войск 12-й армии к 17 октября на промежуточный рубеж Новоиверское – Александровка – Иверское – Степановка – Благодать – Марьевка – Гришино – Шевченко – Селидовка – Солнцевка (Красное), а к 20 октября – на рубеж Очеретино – Новотроицкое – Новоэкономическое – Галицыновка. Отвод основных сил должны были обеспечивать сильные арьергарды. Красноармейское прикрывала 74-я стрелковая дивизия, в которую были переданы все строевые подразделения 261-й стрелковой дивизии. Части 136-й стрелковой дивизии дислоцировались непосредственно в Красноармейском. Стрелки 15-й и 230-й дивизий прикрывали Доброполье и Александровку, откуда в район Явленской отходили части 30-й конной дивизии. А 296-я стрелковая дивизия прикрывала Селидово.

Добавлено (24.09.2009, 10:14:59)
---------------------------------------------
Уже 16 октября противник овладел районом Доброполья. Обеспечивая стык с Юго-Западным фронтом, который отходил на рубеж Балаклея – Петровское – Барвенково, части 230-й стрелковой дивизии вышли на рубеж Богданово – Иверское, а конники 30-й дивизии подготовили позиции в районе Очеретино, Громовой Балки. Части 15-й стрелковой дивизии отстуаили к 17 октября в район Могилы Маяк через ст. Мерцалово. В районе Софиевки, Александровки шли бои с противником, наступающим от Верхней Самары. А 19 октября арьергард 74-й стрелковой дивизии контратаковал 2 батальона пехоты и противотанковые части противника в районе к западу от Гришино: подпустил их к себе на расстояние 100 м и открыл ружейно-пулемётный огонь. Противник понёс значительные потери, поскольку многие части не успели даже развернуться. В это время из Красноармейского была закончена эвакуация, и начался отход частей Красной армии на Новоэкономическое.

Тем временем, из района Лозовой на Барвенково продолжают наступление 5 пехотных дивизий противника. Согласно плану отхода, 21 октября войска 6-й армии Юго-Западного фронта оставили Барвенково и к 23 октября отступили к р. Северский Донец. Южный фронт продолжал отступать; в полосе действия 12-й армии 21-25 октября 1941 г. шил бои в черте агломерации Славянск – Краматорск – Дружковка – Константиновка – Дзержинск. В ночь на 21 октября советские войска оставили Сталино, хотя сообщение об этом появилось лишь в вечерней сводке Совинформбюро 26 октября 1941 г... Т.о., к 21 октября направление Красноармейское – Барвенково оказалось в руках немецкого командования. С первых дней «нового порядка» начались первые диверсии. Так, в конце ноября 1941 г. подпольщики заминировали автодорогу Красноармейское – Гришино, на которой подорвалось несколько автомашин противника. А в конце декабря, под Новый Год, партизаны устроили «подарок» немецкому командованию, заминировав железную дорогу Днепропетровского направления на перегоне Славянка – Шиловка. На мине подорвался состав, задержав снабжение фронта на несколько часов.

PS. Наступление немецких войск было остановлено в начале ноября 1941 г. на рубеже Лисичанск – Красный Луч. В середине ноября 1-я танковая армия противника входит в Ростов-на-Дону, но не имея достаточных сил для удержания города, вскоре покидает его и отступает за р. Миус. До июля 1942 г. стабилизируется фронт на р. Миус, а до января 1942 г. – на р. Северский Донец. Первая битва за Донбасс во времени совпала с битвой за Москву, где наступление противника было остановлено и Красная армия перешла в контрнаступление. Ставка требовала наступления по всем фронтам, в т.ч. и в Донбассе, для чего пополнялись подкреплениями и резервами 6-я армия Юго-Западного фронта, 12-я армия Южного фронта, передислоцировалась 9-я и 37-я армии, была сформирована в районе Сталинграда 57-я армия. Им предстояло стать участниками драматических событий в первой половине 1942 г. на направлении Красноармейское – Лозовая...

Добавлено (24.09.2009, 10:15:18)
---------------------------------------------
***
Bonus. В прошлом году в газете «Совершенно секретно» (№ 22/252 за ноябрь 2008 г.) в свет вышла публикация о поездах-призраках под названием «Поезд, идущий в ад» (на с. 28-29). Статья у меня вызвала самые противоречивые чувства. Журналистка Ю.Царенц пишет о том, как 14 июня 1911 г. экскурсионный поезд из 3 вагонов отправился из Рима в Милан и... исчез в тоннеле в Альпах длиною в километр. С тех пор вышеуказанный поезд путешествует во времени, появляясь то в прошлом (например, в Мехико в 1840-х гг., где еще не было железных дорог), то в будущем. Несколько раз поезд-призрак появлялся в Украине. Учёный В.Лещатый изучал аномальные явления, рассчитал «график» появления поезда-призрака в Украине, и в 1991 г. дождался сей «экспресс» близ с. Заваличи. На глазах у нескольких свидетелей, ученый запрыгнул на подножку последнего вагона и... так же исчез. Больше его никто не видел.

Не смотря на первую реакцию, статья заинтересовала меня, поскольку в 2008 г. поездами-призраками я называл хозяйственные поезда Красноармейской дистанции пути, фактически следующие вне расписания. Один из таких поездов был в сообщении Красноармейск – Дубово Лозовского направления. Так вот, не вдаваясь в паранаучные теоретические выкладки, следует отметить периодическое появление итальянского поезда-призрака в местах боёв, в которых участвовали итальянцы. Эдакая месть за пролитую итальянскую кровь! Причём, железная дорога в этих местах может существовать, но чаще – может быть разобранной в прошлом или построенной в будущем!.. А теперь вернёмся к направлению Красноармейск – Доброполье – Лозовая. К 17-18 октября 1941 г. на рубеж Близнюки – Шостаковка вышел итальянский экспедиционный корпус «Пазубио Рома», после чего был переброшен в район Славянки.

Так что, уважаемые жители сёл Варваровка, Новоалександровка, Елизаветовка, Карповка Александровского районов и окрестностей! Если у Вас в 2009 г. всё-таки разберут участок железной дороги Золотые Пруды – Дубово, и Вы не смотря на это увидите поезд в составе итальянского паровоза и 3-х гламурных вагонов, - ни в коем случае не садитесь в него! Потеряетесь навсегда!.. И не воспринимайте моё возмущение насчёт запланированного демонтажа пути как насмешку над Вами!

Добавлено (28.12.2009, 14:10:07)
---------------------------------------------
Панове! Після Нового Року і Різдва чекайте розповідь про рейди батьки Махно у 1920 р. по Добропільщині й Олександрівщині!

***
Вир Громадянської війни на Добропільщині (1918-1920 рр.)

Частина 1

Вперше анархізм в Гришин-Гуляйпольському районі дав про себе знати водночас із комунізмом, якщо не раніше. Деякі дослідники виру подій Революції 1917 р. і Громадянської війни 1918-1920 рр. користуються терміном «анархо-комунізм», натякаючи на спорідненість анархічних поглядів Н.Махно із комуністичними. Легендарний Батько ніколи не приховував своїх симпатій до комунізму і більшовиків. Щоправда, доля приготувала Нестору Івановичу низку неприємних сюрпризів від цих фаворитів…

До 1918 р. «сектор дії» Н.Махно обмежувався околицею Гуляй-Поля, та й переконливого авторитету серед однопартійців він не мав. Не дивлячись на значне поширення анархічних ідей серед народних мас, народного ватажка у селян Катеринославської губернії не було. Військове мистецтво однодумців Махна обмежувалось організацією пограбувань маєтків поміщиків, а також складів з державним добром. Коли Гуляйпольщину у березні 1918 р. облетіла звістка про наближення німецьких і айстро-угорських регулярних військ, революціонери не змогли організувати достойного опору інтервентам. Щоправда, підготовка з Божою і більшовицькою допомогою велась, але 15 квітня, коли німці стояли під Чаплино, лояльні до нового режиму гуляй польські анархісти підняли повстання, а майбутній Батько ледве ноги уніс.

До Гришинського повіту окупанти вдерлися 13 квітня 1918 р. – першою жертвою завойовників стало село Криворіжжя. Більшовицькі військові формування намагалися чинити організований опір. Вже 16 квітня 2 Українська армія перейшла в контрнаступ з району Гришинського транспортного вузла в напрямі Синельникове, а 3 Українська армія – з району Слов’янська в напрямі Барвінкове, навіть на короткий час взявши останню станцію. Але, наступного дня на фронт прибули резерви і підкріплення з Німеччини, і контрнаступ Рад зупинився. Інтервенти поновили наступ, і вже 20 квітня Гришине і Слов’янськ були окуповані. Залізниці Донбасу були переповнені ешелонами з більшовицькими формуваннями і… анархістами. Останні істотно не боронилися, але запам’яталися місцевому населенню своїми пограбуваннями і знущаннями. Особливо кепсько справи просувалися в селах уздовж залізниці Лозова – Слов’янськ.

Але восени 1918 р. анархістський опір набуває нових обертів, і риси організованої повстанської армії. В районі Гришино починає діяти повстанський загін Петренка – Платонова. У жовтні-листопаді загін Н.Махно протидіє державній варті гетьмана П.Скоропадського й авсиро-німецьким окупантам в районі Дибрівських лісів на Дніпропетровщині. Тут славетний ватажок здобув довгоочікувану повагу однодумців і прізвисько «батько», оскільки неодноразово виводив повстанців зі смертельної небезпеки і здобував перемоги. Серед селян почали переважати анархістські погляди. У листопаді-грудні 1918 р. формування гетьмана і айстро-німецькі війська залишили Гришин-Гуляйпольський район.

Після втечі гетьмана Скоропадського діяльність анархістів привернула на себе увагу комуністичної верхівки Російської республіки. З’явилось багато прихильників союзу комуністів з анархістами Махно, серед яких був Голова Раднаркому В.Ленін. Основний упор робився на близькість поглядів «червоних» і «чорних», а також на спільних ворогів – білогвардійців А.Денікіна й Української Директорії. У грудні 1918 р. після першого вагомого успіху махновців – взяття під контроль ст. Чаплине – було підписано угоду між більшовиками і махновцями про спільні воєнні дії. Згодом почався спільний наступ на Катеринослав і Павлоград – Лозову. Задля омани націоналістичної Директорії, Махно укладає хибну угоду із останньою, але в перші ж дні її порушує і поновлює наступ. Результат не дав себе довго очікувати: вже 2 січня 1919 р. Лозова була вирвана з рук січових стрільців.

Добавлено (30.12.2009, 13:42:05)
---------------------------------------------
На початку січня 1919 р. почався наступ махновців уздовж Єкатерининської залізниці в напрямі Юзівки. Загони Петренка оволоділи станціями Просяна, Демурине, Межова, Удачна і Гришине. Після переходу Гришино в руки анархо-комуністів, значну частину останніх спрямували в напрямі Синельникове, оскільки в районі Катеринослава зав’язалися тяжкі бої з військами Директорії. В напрямі ст. Очеретино Петренко відправив загін братів Клепенко, які отримали бойове завдання оволодіти лінією Очеретине – Мар’їнка. В районі Очеретино анархісти були зупинені білогвардійцями, і до травня 1919 р. (з невеличкими перервами) тут не вщухали тяжкі бої.

Петренко висилає загони в бік Слов’янська задля допомоги тамошнім червоним дружинам у боротьбі з білогвардійцями. Перші сутички махновців з білогвардійцями відбулися в 19 верстах від Краматорська (східніше Сергіївки). Уздовж недобудованої залізниці від Гришино до Павлограда місцеві селянські формування боролися з мобілізаційними загонами Директорії. На 4 місяці район Гришине – Лозова перейшов під контроль анархістів з більшовиками. Фронт зупинився на лінії Очеретине – Красногорівка. Ані наступи анархо-комуністів у середині лютого і березня 1919 р. з району Гришино на південний схід, ані контратаки білогвардійців у середині лютого в районі Красногорівки результатів не дали.

Лише у квітні 1919 р. війська Українського фронту, де числилися загони Махно, захопили Юзівку і почали загрожувати основній комунікації білогвардійців у Донбасі – залізниці Ростов – Горлівка. Такий перебіг подій потребував негайних контрзаходів з боку білогвардійців. Вже 5 квітня 1919 р. кавалерійський корпус А.Шкуро, сконцентрувавшись в районі Очеретино – Яснуватої, почав наступ в напрямі Гришино. Наступного дня шкуровці відтіснили анархо-комуністів до ст. Гродівка, однак на цьому наступ зупинився. До 8 квітня Український фронт, утримуючи стик з Південним фронтом червоноармійців, поновив свої позиції в районі Очеретино і Галіцинівки.

Найспекотнішим виявився травень 1919 р. В середині місяця кавалерія А.Шкуро почала чи не найславетніший за всю свою історію рейд по тилах махновців. Протягом 17-19 квітня біла кіннота після прориву фронту червоних проскакала Курахівку, Галіцинівку, Очеретине, ослаблюючи стик Українського і Південного фронтів. Той рейд поки що не мав характеру фронтального захоплення, але стик червоних фронтів вже дав першу тріщину. В ніч на 20 травня після підриву залізничних мостів біля ст. Удачна, шкуровці на добу захопили ст.. Гришине, висунувши бойовий заслон в напрямі ст. Чаплине. Зайнявши Межову, кіннота повернула в напрямі с. Богатир – в самісінький тил махновців. Не дивлячись на короткотривале повернення червоних в Гришине, стик Українського і Південного фронтів більше не міг витримати масивного наступу білогвардійців.

Кавалерія А.Шкуро вже 21 травня пробила фронт 1 Української армії, і почала розповсюджуватися північніше Мар’їнки, загрожуючи стику Українського і Південного фронтів наступом в напрямі Гришино – Желанної. Наступної доби шкуровці були вже в 20 верстах від Гришино, а Червона Армія не мала достатньо сил для прикриття залізничного вузла від них. П’ять червоних полків 13 армії Південного фронту, що зосередилися в районі Гришино, були вщент вирубані 23 травня 1919 р., в результаті чого між Українським і Південним фронтами виник нічим не прикритий розрив. Намагаючись використати прорив, шкуровці починають виступ в напрямі Слов’янська і Бахмута, займаючи по дорозі села Добропільщини. Наступного дня тяжкою поразкою червоних закінчилися бої під Гришино, і почалися тяжкі бої в районі Дружківки. З’явилася загроза наступу білих з району Гришино на Гуляй-Поле.

Добавлено (30.12.2009, 13:44:10)
---------------------------------------------
А 27 травня шкуровці проривають оборону 13 армії Південного фронту в районі Очеретино, наступаючи на Слов’янськ. Війська 13 армії намагаються щосили прикрити район Костянтинівки – Дружківки і перейти в контрнаступ. Так, 29 травня 13 армія на короткий час займає район Гришино, без бою здаючи транспортний вузол наступного дня. На 31 травня розрив між Українським і Південним фронтами сягає 80 верст – від Межової до Слов’янська. Наступ махновців з Межової на Гришино також було зірвано. Проте, південніше Гришино анархо-комуністи в цілому утримували фронт ціною неймовірних зусиль і людських жертв. В той час, Південний фронт не ставив серйозної загрози для білих, і відступав до Харкова. На 31 травня шкуровці оволоділи лінією Дружківка – Микитівка.

На початок червня 1919 р. кавалерія Шкуро 2 тижні утримує Гришино, і за виключенням поодиноких рейдів в чаплинському і гуляйпольському напрямах, в цілому поводить себе пасивно. Мабуть, припускає небезпеку контрнаступу Українського фронту і (в кращому випадку) жорстку оборону Південного фронту – саме тому не веде наступу в глибокий тил червоних – на Барвінкове – Лозову. В с. Гришине базується один із загонів кінноти, що висилає роз’їзди на Удачну – Новопавлівку і Сергіївку – Слов’янку. Втім, в середині місяця починається масивний наступ денікінців з району Волновахи на Гуляй-Поле, з району Гришино на Чаплине і з району Слов’янська на Лозову. Взяття Гуляй-Поля в червні 1919 р. знешкодило Махно, а наприкінці червня була розбита 14 армія червоних в районі Синельникове. Схожим був стан і в смузі дії Південного фронту: 12 червня Дроздовська дивізія білогвардійців захопила Барвінкове, а 15 червня – Лозову. Напрям Гришине – Лозова перейшов до рук білих на 4 місяці.

Між більшовиками і Махно немов чорна кішка перебігла. Головний ідеолог більшовизму Л.Троцький усю провину за невдалу кампанію весни-літа 1919 р. звалив на Махно, а останній – виправдовувався як міг. Голі обвинувачення з боку Троцького викликали гостру критику останнього не лише серед махновців, а й серед однопартійців, особливо серед бойових червоних офіцерів, які бачили оперативний стан на фронті і розбиралися у військовій справі. Втім, найвищому керівництву Рад Махно був уже непотрібний. Ленін завжди розглядав анархо-комунізм і Махно як тимчасового союзника. Таке ставлення до Махно тривало більше року, і призвело, між іншим, до розбалансованості дій Махно і Червоної Армії в жовтні-листопаді, і боротьби між загонами махновців і РСЧА в листопаді-грудні 1919 р.

***
Ждите продолжение, которое будет еще интереснее. Это, в первую очередь, 2 рейда Махно в 1920 г. Чумацким шляхом!

Добавлено (11.01.2010, 15:40:04)
---------------------------------------------
Вир Громадянської війни на Добропільщині (1918-1920 рр.)

Частина 2

У жовтні 1919 р. Махно, повернувшися напередодні до Гуляй-Поля, розпочав активні дії проти денікінців. Момент було обрано досить вдало: з півночі білогвардійців притиснули зміцнілі червоні війська. Вже 15 жовтня махновці захопили станції Чаплине, Гришине, Авдіївку і Юзово, паралізувавши роботу Єкатерининської залізниці. Повстання швидко розгорталося. І хоча 20 жовтня білогвардійці вибили махновців з Юзово, відтіснивши їх на лінію Гришине - Всесвятське, на "фронті" Гришине - Павлоград наступ тривав. В напруженому становищі, 20 жовтня почався рейд махновських загонів Каменєва-Чередняка з Чаплино на Барвінкове, Теплинський ліс. Наприкінці жовтня повстанці тимчасово захопили базу постачання білогвардійців на ст. Лозова, хоча були вибиті регулярними військами з Гришино (24 жовтня) і Чаплино (26 жовтня). Втім, довершили розгром повстанців не денікінці, а червоноармійці, які в грудні 1919 р., наступаючи проти денікінців, в Павлоградському повіті, на Гуляйпольщині і в Північній Таврії розпочали ліквідацію махновських загонів.

Наступ Південного і Українського фронтів проти угруповань білогвардійців в Донбасі проходив досить вдало. Вже 21 грудня корпус Шкуро припинив опір східніше Катеринослава, і залізницею вирушив в район Горлівки. До 8 січня 1920 р. чинив опір білий корпус Слащьова, після чого відійшов до Криму. Тим часом, з півночі наступали червоноармійці 14 армії з рухомою групою червоних козаків В.Примакова: 24 грудня була взята Лозова, а 30 грудня - Синельникове і Гришине. Їх сусід ліворуч, оновлена 13 армія розв'язала бої за Слов'янськ. На початку січня 1920 р. Донбас було очищено від білогвардійців.

А що ж з анархістами і Махно? На напрямі Гришине - Лозова їх було не чути до травня 1920 р. Відчувши переваги повстанської боротьби над триманням фронту, анархісти вирішили діяти проти Радянської влади, оголосивши її антинародною. Сама ж Радянська влада вже давно оголосила Н.Махно поза законом. Зрозумівши, що дії Червоної армії здебільшо пов'язані з магістральними напрямами залізниць, Махно побачив, що шмат території між Гришино і Барвінкове "погано лежить" - війська більшовиків не зможуть оперативно відреагувати на появу махновців вглибині цієї ділянки. Головне - швидко діяти, не даючи противнику отямитися.

25 травня 1920 р. повстанці Махно захопили с. Гродівка, а 26 травня, залишивши передовий загін в районі Барвінково, розпочали роботу партійного з'їзду в Олександрівці. Повстанці зненацька з'явилися в с. Золотий Колодязь, в Гаврилівській і Михайлівських волостях, у зв'язку з чим 28-29 травня волвиконкоми евакуювалися до Слов'янська і Краматорська. Проти повстанців Ради почали висувати регулярні війська в район Гришино і Барвінкове. В останньому пункті зосередилася група РСЧА за підтримкою бронепоїзда, на залізничний вузол Гришине прибула 162 бригада і 2 бронепоїзди червоноармійців.

29 травня передовий загін махновців потрапив під обстріл бронепоїзду в районі ст. Барвінкове; від рейду до Святогорських лісів повстанці відмовилися. Вирішили повертатися до району Гуляй-Поля уздовж течії р. Самара. 30 травня в районі с. Петрівка без бою здався махновцям зведений полк червоних козаків та піхоти РСЧА. В районі Вікторівки і Степанівки відбувся бій з передовим загоном РСЧА, який було вщент розбито. Розвідка Махно доходила до ст. Добропілля. Угледівши з боку Гришино колони червоноармійців, махновці вирішили не вступати з нею в бій і вийшли через Добровілля в район Чаплино.

Добавлено (11.01.2010, 16:08:48)
---------------------------------------------
На початку червня основні сили махновців Радам таки вдалося блокувати в районі Чаплино - Гришино - Волноваха. Крім того, на Гуляйпольському і Донбаському напрямах розпочала наступ Російська армія білогвардійців П.Врангеля, тому концентрація червоноармійців у Гришин-Гуляйпольському районі була досить великою. Було вирішено здійснити рейд по червоних тилах в Харківській губернії. Рейд махновці розпочали 13 липня 1920 р. Армія повстанців була розділена на 2 частини, які почали висуватися з Мар'їнки до Воздвиженки і з Максимильянівки до Єлизаветівки. Початок був не досить вдалим. В районі Максимильянівки почалися перші сутички з червоноармійцями, і частина повстанців відступила.

Західна група Клейна отримала завдання підірвати залізничні мости на ст. Роя, але була вщент розбита більшовиками на ст. Курахівка. Невеличкому загону вдалося прорватися з оточення в напрямі Сонцівки (Красне). Втім, прорватися до р. Казений Торець повстанцям вдалося: 14 липня вони "відмітилися" західніше Очеретино, підірвавши верхню будову залізниці, а також з'явилися в Новоекономічному. Наступного дня залишки групи Клейна розгромили урядові установи в Гришино і з'єдналися з основним ядром армії в районі Шахово (Октябрське) і Казенноторського (Володимирівка). Після оволодіння цим "вузлом", були висунуті передові загони в напрямі Дружковки. Основне ядро Повстанської армії України (махновців) перемістилося до Михайлівки.

Більшовики не полишали надій піймати Махно, блокувавши повстанців між Гришино і Слов'янськом. На Гришинський вузол знову прибули регулярні частини РСЧА: 174 бригада, особливий загін Мусатова, зведений загін, батальйон начальника тилу Катеринославської губернії, 82 бригада із засобами підсилення (бронепоїзд № 24 "Радянська Україна" з бронеплощадкою і бронелетучка № 207). Особлива група у складі загону 233 батальйону, 5 особливого загону, 8 особливого загону, конної розвідки, 23 батальйону начальника тилу Харківської губернії, 234 батальйону, роти Харківського губвоєнкому, артвзводу, легкої батареї тилу армії з бронепоїздом № 2 "Перемога або смерть" базувалася уздовж залізниці Слов'янськ - Лозова. Такої концентрації військових з'єднань Гришине не бачило з часів денікінської навали. Де-які загони повстанців були розбиті (наприклад, в районі Барвіково), але основне ядро всеж вислизнуло з пастки. Після короткотривалого бою із загоном бронепоїзду № 2 в районі ст. Шидловська, махновці прорвалися через залізницю з боку Слов'янська в напрямі Довгенького, після чого "пішли гуляти" від Ізюма через Полтавщину до Старобільська і Міллерово.

Втім, успішний наступ армії Врангеля на Синельникове, Маріуполь і Юзівку змусив командувача військ Черврної армії М.Фрунзе вдруге заключити мир з Махно з метою спільних дій проти білогвардійців. Договір було підписано 3 жовтня 1920 р., після чого махновці вирушили на з'єднання з основними частинами РСЧА зі Старобільська до Чаплино через Барвінкове, Добропілля, Петропавлівку. 13 жовтня, після триденного знаходження в Ізюмі повстанська армія вирушила безпосередньо в район зосередження, а 16 жовтня один із загонів, яким керував безпосередньо Махно, між ст. Добропілля і нинішнім центром міста потрапив на засідку, улаштованою бандою Григоренка. Не дивлячись на суцільний кулеметний вогонь з боку бандитів, Махно зміг не тільки вирватися з пастки, але й розгромити банду.

Добавлено (11.01.2010, 16:27:45)
---------------------------------------------
Спільний наступ Фрунзе і Махно швидко поклав край армії Врангеля. Але після розгрому білих Фрунзе, подібно Троцькому, висунув хибні звинувачення в бік Махно, які призвели до нових сутичок міч червоними та чорними. Знову рейди, пастки... 30 листопада махновці прорвалися в район Гришино, але через прибуття частин РСЧА в ці місця вже 5 грудня вирушили з с. Ясенове на Бердянськ. Повернувшись невдовзі в Гришинський повіт, в середині грудня 1920 р. махновці прорвалися до р. Дніпро. В січні-лютому 1921 р. махновці знову з'явилися в Гришинському повіті.

Наказ Фрунзе командуванню Донецької Трудової армії від 13 січня проголошував, що махновці Колеснікова займають район с. Золотий Колодязь, Степанівка північніше Гришино. В лютому основне ядро Повстанської армії поверталося з чергового рейду по Радянським тилам з Полтавщини на Гуляй-Поле через Барвінкове, північну частину гришинського повіту. 15 лютого у с. Слов'янка до махновців приєднався невеличкий зелянський загін... Це були вже не ті махновці, що рік тому, - вони лишилися народної підтримки через відмінну "робону" армії, міліції та "надзвичайки". Крім того, місцевому населенню остогид постійний військовий стан, пограбування і арешти. Останній махновський загін здався Радянській владі восени 1921 р. в районі с. Гаврилівка (західніше Гуляй-Поля). Настали нові часи...

Література
1). А.В.Белаш, В.Ф.Белаш. Дорогами Нестора Махно.
2). А.Шубин. Анархистский социальный опыт (от Махно до Испании, 1917-1936 гг.)
3). В.В.Подолян. Добре слово про Добропілля і Добропільців.
4). "Немецко-австрийские интервенты в Донбассе" на http://infodon.org.ua/
5). А.В.Тимощук. Анархо-коммутистические формирования Н.Махно.
6). Н.Е.Какурин. Стратегический очерк Гражданской войны.
7). В.Е.Шамбаров. Белогвардейщина.

Примітка. У "Добавлено (30.12.2009, 13:42:05)", останньму абзаці замість: "Намагаючись використати прорив, шкуровці починають виступ в напрямі Слов’янська і Бахмута, займаючи по дорозі села Добропільщини" треба читати "Намагаючись використати прорив, шкуровці разом з корпусом Кутєпова починають виступ в напрямі Слов’янська і Бахмута, займаючи по дорозі села Добропільщини".